Марк Аврелій
121-04-26 — 180-03-17 (59)
Марк Авре́лій Антоні́н (Marcus Aurelius Antoninus Augustus) - римський імператор з 161 року, належав до династії Антонінів. Був сином Анія Вера і Доміції Луцілли. Відомий як філософ-стоїк.
Народився в аристократичній родині в Римі, за народження мав ім'я Маркус Аніус Катіліус Северус (лат. Marcus Annius Catilius Severus). Отримав прекрасну освіту. З волі діда по матері він навчався вдома. Марк згадує про Діогнета, який вводив його в філософію і одночасно навчав живопису. Незважаючи на свій юний вік, був намічений в квестори, а через півроку після смерті Адріана, у 138 році, вступив на посаду квестора, тобто почав практично займатися адміністративною діяльністю. У тому ж році він був заручений з Фаустіною, дочкою імператора Антоніна Пія, наступника Адріана на престолі. Антоній Пій всиновив Марка Аврелія та Луція Вера, які стали співправителями Римської імперії після смерті імператора.
Навесні 145 року Марк одружився з кузиною Фаустиною. Для римлян цей шлюб був великим святом, для молодих людей — втратою невинності, для імперської політики — новим етапом. Про свято відомо тільки те, що воно запам'яталось.
Марк Аврелій навчався у Фронтона і Ірода Аттика риториці і зі 146 року почав проявляти інтерес до філософії. Філософія була тоді свого роду релігійним сповіданням, яке вимагало умертвіння плоті і дотримання майже монастирських правил. З дванадцятирічного віку, Марк одягнувся у філософську мантію, привчився спати на твердому і виконувати всі суворі вимоги аскетизму стоїків.
Антонін Пій помер 7 березня 161 року в своєму Лоріумському палаці, з усім спокоєм вищої мудрості. Відчувши наближення смерті, він упорядкував сімейні справи як проста людина, і наказав перенести в кімнату свого прийманого сина, Марка Аврелія, золоту статую Фортуни, яка завжди повинна була знаходитися в покоях імператора.
На початку правління Марк керував імперією із співправителем, Луцієм Вером, який був його зведеним братом. Батьком Луція Вера був Луцій Елій, першообраний наступник Адріана. Статусу зведеного брата Луція Маркус набув після всиновлення Антоніном Пієм. Після смерті Луція Вера у 169 році нашої ери, Маркус залишився єдиним правителем імперії.
Період правління Марка Аврелія відзначився запеклими оборонними битвами, що знаменували кінець відносно спокійного розвитку епохи принципату. У 162 році було придушене повстання в Британії і йшли бої з Хаттами в районі німецького лімесу. Після війни з парфянами (162—166 рр.) Вірменія і Едеське царство опинилися в залежності від Римської держави.
Спроба узурпації верховної влади з боку намісника Сирії Гая Авіди Касія в 175 році і повстання в Єгипті знову загострили внутрішньополітичну ситуацію. У 176 році Марк знову обрав собі співправителя. Цього разу ним став його син — Коммод.
Марк Аврелій багато чому навчився у свого прийманого батька Антоніна Пія. Подібно до нього, Марк всіляко підкреслював свою повагу до сенату як до установи, і до сенаторів, як до членів цієї установи. Як правитель, Марк Аврелій був втіленням помірної політики у вищій її досконалості. Основу його дій становила повага до людей. Громадська допомога, яка отримала початок при правлінні Нерві та Траяна, розвинена Антоніном, досягла при правлінні Марка Аврелія вищої точки свого розвитку. Внаслідок незадовільності норовів і помилкових економічних принципів, що лежали в основі суспільства, вихованням дітей вільних станів особливо переймалися державні люди. З часів Траяна, на цей предмет звернені були кошти, здобуті з під застави майна, доходами яких завідували прокуратори. Марк Аврелій зробив цих прокураторів першорядними чиновниками, вибирав їх з найбільшим старанням з колишніх консулів і преторів та розширив їх права. Величезне багатство полегшувало йому ці розумні пожертвування. Він сам заклав багато допоміжних кас для юнацтва обох статей.
Марк Аврелій активно підключав до судових справ сенаторів, доручивши їм те, чим раніше займався сам. Але в той же час сенат був вищою імперською владою. Імператор був головним сенатором, тобто першим серед рівних. Час Марка Аврелія став періодом, відомим під назвою «сенатський ренесанс», а Марк Аврелій відкрито заявляв про своє підпорядкування сенату. За правління Марка Аврелія ввели до сенату більше провінціалів, ніж при будь-якому колишньому правителі, особливо зі східних і африканських провінцій. Тепер провінціали становили в сенаті не менше половини. Ці заходи потрібні були не стільки для підняття авторитету сенату, скільки для інкорпорації сенату в загальну бюрократичну структуру державного управління імперії.
Марк Аврелій став ніби опікуном усіх, над ким не було опіки. Дитині бідного, дитині хворому був забезпечений дбайливий догляд. Для опікування сиріт створили претуру, що завідувала справами опіки.
Найбільші благодіяння Марк Аврелій, разом з Антоніном, надали рабам. Деякі найбільш жахливі сторони рабства були пом'якшені. Припустили можливість існування несправедливості власника по відношенню до раба. Види тілесних покарань були визначені законом. Вбивство раба стало злочином.
Велику увагу Марк Аврелій приділяв судочинству. Загальний напрямок його діяльності в області права: «не так впроваджував нововведення, скільки відновлював старовинне право». В Афінах він заснував чотири кафедри філософії — для кожної свій напрямок — академічний, перипатетичний, стоїчний, епікурейський.
Правління Марка Аврелія, яке, за словами Євсевія, відрізнялося особливою жорстокістю по відношенню до християн, не дає якихось нових антихристиянських указів. Марк Аврелій, стоїк, філософ на троні, якого звинувачували в тому, що «віднявши у народу розваги, він хоче змусити народ займатися філософією», звичайно, ставився до християн з відомим презирством. Під час правління Марка Аврелія гноблення християн у різних частинах імперії посилюється. Дискусійним залишається питання про те, чи відбувалося це з його ініціативи, і чи був Марк Аврелій взагалі причетний до цих гонінь. За словами Гіббона з початком Німецької війни, його ставлення до християн погіршується, що було нехарактерним для правління Марка Аврелія та його попередників.
Марка стало називають «філософом на троні». Марк Аврелій залишив філософські записи — 12 написаних грецькою мовою «книг», яким зазвичай приписують загальну назву «До себе самого» (грец. "Τὰ εἰς ἑαυτόν", у західноєвропейській традиції «Роздуми» — лат. "Mediatationes"). Ця робота викладена у вигляді щоденника, і припускається, що вона була написана в той час як імператор був в Центральній Європі. Саме завдяки «Роздумам» Марк і отримав звання філософа.
У «Роздумах» Марка Аврелія дослідники бачать лише одну з версій стоїцизму, вчення про хороше життя, набір моралей тощо. Але ніхто з попередників-стоїків не припускав можливість власного апофеозу, ніхто з них не проводив цю процедуру у відношенні своїх близьких, ніхто не керував релігійним життям римської громади, тому у них не було того досвіду і тих мотивацій, які були у Марка.
У центрі його антиматеріалістичних вчень стоїть часткове володіння людиною своїм тілом, душею і духом, носієм яких є благочестива, мужня і керована розумом особистість — володарка (тільки над духом), вихователь почуття обов'язку і обитель совісті. За допомогою духу всі люди беруть участь в божественному і цим створюють ідейну спільність, долають всі обмеження. Якщо колишні стоїки вважали душу-пневму чільним початком, то Марк Аврелій називає провідним початком розум.
На думку Марка Аврелія, людина — лише елемент світового порядку, ланка в природних закономірностях, чиє існування не має ніякої вищої мети. Природа нейтральна щодо людини, вона не є ні добро, ні зло. Як розкладається тіло людини, так само розкладеться його душа і розвіється його розум. Єдина втіха — загибель одних є запорукою появи інших, а якогось більш піднесеного сенсу немає. При цьому імператор щиро вірив богам, не просто в богів, а саме богам, вважаючи, що вони все влаштовують найкращим чином.
Хоча Марк намагається підтримувати рівновагу між своїми вчителями, він не може втриматися від того, щоб спеціально не відзначити трьох: Аполлонія Тіанського, Рустика і Максима. Аполлоній Тіанський, як і Секст, був філософом-стоїком, людиною глибоко незалежного духу.
Марк Аврелій не тішився з недоліків своїх друзів; але за своєю мудрістю відрізняв вчення від слабкостей проповідників. Він знав, що мало було або зовсім не було філософів, які б дійсно здійснювали те, що радили іншим. Марк Аврелій залишився вірним філософії, незважаючи на всі вади філософів. Учителем філософії Марка був Максим Клавдій.
Марк Аврелій вів захисні війни проти германських племен у Галії та понад Дунаєм, а також проти Парфянського царства на сході. Саме у поході до австрійських земель у майбутньому він і помер 17 березня 180 року від ймовірно чуми, яка там спалахнула в той рік серед місцевих племен. Не виключають і того, що це була моровиця іншого захворювання — натуральної віспи.
