Катерина ІІ
1729-04-01 — 1796-11-06 (67)
Катерина ІІ Велика (Екатерина II Великая, ім'я при народженні: Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, (нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg)) - російська імператриця (1762–1796). Дружина імператора Петра III, мати імператора Павла І. Період правління Катерини ІІ у російський та європейській історіографії став «золотою добою» російського абсолютизму і мав назву «освіченого абсолютизму». У сучасній Російській Федерації її вважають національною героїнею.
Принцеса Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург, (в історичній літературі звичайно зветься Софія Ангальт-Цербстська), народилася у місті Штетін (нім. Stettin) у Пруссії (зараз Щецін у Польщі). Була дочкою князя Христіана Авґуста Ангальт-Цербстського з шляхетського роду Асканіїв, губернатора тодішньої пруської провінції Штетін та принцеси Йоганни Елізабет з роду Гольштайн-Готторп.
9 липня 1744 вона прийняла православ'я й отримала ім'я Катерина Олексіївна на честь Катерини I. У 1745 вийшла заміж за великого князя Петра, наступника російського престолу. Молода пара оселилась в резиденції Оранієнбаум поблизу Петербурга.
Граф Андрій Шувалов, камергер Катерини, який близько знав письменника й мемуариста Джеймса Босвела поділився з ним подробицями інтимного життя російських правителів. Йшлося про те, що цар Петро мав роман з Єлізаветою Воронцовою, в той час як Катерина мала інтимні стосунки з Сергієм Салтиковим (ймовірно, батьком майбутнього царя Павла І), Григорієм Орловим (від якого мала сина), Станіславом Понятовським, а також караульним корнетом Олександром Васильчиковим і багатьма іншими. Катерина II була взагалі відома наявністю багатьох фаворитів: за підрахунками, вона перебувала у зв'язках із 23-ма різними чоловіками.
В той час Катерина близько зійшлася з княгинею Катериною Дашковою, сестрою чоловікової коханки, через яку вийшла на представників впливових родин, які були в опозиції до Петра ІІІ і незабаром стали їй у пригоді. Маючи дещо своєрідний характер, Петро надокучав мешканцям палацу, влаштовував перевірки всім особам чоловічої статі, які заходили до Катерини та розважалися з нею допізна. В 1759 році Катерина завагітніла другою дитиною, Анною, яка, однак прожила лише чотири місяці. Оскільки стосунки Катерини з різними чоловіками були досить явними, Петро не мав підстав вірити в те, що він є батьком дитини. Відомо, що коли між ними виникла суперечка з цього приводу, він крикнув Катерині: «—Йди до чорта!» Не маючи доброго контакту з чоловіком, Катерина багато часу проводила в своїх покоях.
В 1762 Петро III став імператором. Через 6 місяців був убитий офіцерами гвардії внаслідок змови, у якій брала участь і сама імператриця. Ставши на чолі Російської імперії, Катерина відразу широко виявила свої таланти державного діяча: провела реорганізацію Сенату (1763), церковну реформу (секуляризацію земель) (1763—1764), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала «Комісію з Уложення» («Комиссия об Уложении», 1767—1769); видала «Установу для управління губерній…» («Учреждение для управления губерний…», 1775), «Жалувану грамоту дворянству» (1785) та «Жалувану грамоту містам» (1785).
За її правління відбулася Селянська війна 1773-1775 рр. під проводом Омеляна Пугачова.
За Катерини II внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-74 та 1787-91 рр. Російська імперія розширила свої кордони та закріпилася на Чорному морі, приєднала Північне Причорномор'я , Крим, Кубань. Прийняла під російський протекторат Картвело-Кахетинське царство (Східну Грузію, 1783). В період її правління за активної участі Росії відбулися три розділи Речі Посполитої (у 1772-му, 1793-му, 1795-му роках).
Листувалася з Вольтером, Дені Дідро та іншими діячами французького Просвітництва, але вона сама про листування з Дідро говорила наступне: «…його думка була більш цікавою для мене, аніж корисною. Якби я послухалася його порад, я б перевернула усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — усе це довелося б поламати й замінити теоретичними мріями».
Катерина ІІ започаткувавши народні і городські училища в Росії, потурбувалась ще про один навчальний предмет, який називався «О должностях человека и гражданина», за яким учням викладали те, що потрібно робити кожному, щоб зберегти своє здоров'я і бути приємним в життєвому обходженні. Підручник по цьому предмету вперше виданий в 1783 році, мова у ньому йшла не про посадові крісла, а про гігієну і етику. На той час гігієну більше зв'язували з етикою — філософською дисципліною, яка вивчає мораль, суспільні норми поведінки, звичаї, аніж із біологією. Глава «О благопристойности» описувала як треба ходити, сидіти, вести себе за столом, лице і руки вмивати, «нігті обрізати, а не кусати, голову в чистоті тримати і волосся причісувати, а простим людям так підстригати, щоб вони на очі не висіли, краще всього волосся заплітати і зав'язувати».
Катерина ІІ намагалась не відставати від європейської моди. Вона писала відомому французькому письменнику-філософу Вольтеру: «Я пристрасно люблю тепер сади в англійському смаку, криві лінії, пологі схили, ставки у формі озер; глибоко зневажаю прямі лінії. Ненавиджу фонтани, які мчать воду, даючи їй течію, противну її природі.» У цьому листі відчувається манірність і фальш капризної жінки, яка хоче видаватись сентиментальною.
В Англії, в 1774 році, для Катерини ІІ був зроблений Дж. Веджвудом «сервіз з зеленою жабкою», на 1300 предметах якого було намальовано найгарніші пейзажі 47 найкращих англійських парків. Цей сервіз — своєрідна і рідкісна колекція замальовок парків Англії XVIII століття.
В Царському Селі Єкатерина споруджувала розкішний парк. Більшість російських поетів жили в Царському Селі. В парку багато обелісків, поставлених в пам'ять перемог імператорських військ.
«Коли війна ця продовжиться, то царсько-сільський мій сад скидатиметься на іграшку. Після кожного військового діяння споруджується в ньому пристойний пам'ятник.» В Царському же Селі біля гранітної піраміди розташоване кладовище собак, улюбленців Катерини ІІ. Біля конюшень для старих імператорських коней, які відслужили свій термін, було кладовище для коней. На кладовищі пам'ятники і мармурні плити із зворушливими написами і описами заслуг. Наступники Катерини ІІ не відставали в самодурстві і показній сентиментальності: для імператорських коней були встановлені пенсії.
Під час правління Катерини II землі колишнього Кримського ханства увійшли до складу Російської імперії. Таким чином зникла ця безпосередня військова загроза, зникла потреба в козацьких військах, Запорозькій Січі і Гетьманщині. 1764 року було скасовано гетьманство, 1765-го розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775-го ліквідовано Запорозьку Січ, 1782-го у Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на три намісництва. 1783 року розформовані козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії.
Після зникнення загрози з боку Кримського ханства створилися умови і почався стрімкий розвиток господарства на півдні України. Були засновані нові або перейменовані такі міста як Одеса, Катеринослав, Сімферополь, Севастополь. Почали розвиватись заводи (мануфактури) і торгівля — за одночасного погіршення життя селян північніших українських і російських земель. Південь України швидко заселяли люди з різних куточків світу. Серед них — українці та росіяни (переселенці з закріпаченої частини Російської імперії), болгари, серби, греки (переселенці з Османської імперії), німці (переселенці з різних німецьких князівств, які перебували у стані занепаду), євреї (переселенці з земель Речі Посполитої).
1785 року, видавши «Жалувану грамоту дворянству», Катерина II законодавчо оформила права та привілеї російського дворянства, прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. Вона особисто віддавала накази про придушення антикріпосницьких виступів в Україні — Коліївщини (1768) та Турбаївського повстання (1789—1793).
Правління Катерини II позначилося подальшою русифікацією України. 1783 року в Києво-Могилянській Академії запровадили російську мову викладання. 1786 — проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічну незалежність православної церкви від держави, зокрема, в Україні. Церква знову перетворилася на частину імперського державного апарату. Після включення до складу Російської імперії Правобережної України уряд Катерини II проводив тут політику, спрямовану на ліквідацію греко-католицької церкви, підпорядкованої Риму.
Одеса. Пам'ятник Катерині II в 1900–1920 рр., відновлений у 2007 р.
Притаманні персонально Катерині але також символічно-характерні для всієї її епохи риси російського дворянства і аристократії: суміш агресивності й загарбництва, віроломства і підступності під маскою лібералізму, добродійності, добропорядності та простодушності — іронічно змалював відомий російський лірик XIX-го ст. граф А. К. Толстой у своїй історико-сатиричній поемі «История государства российского от Гостомысла до Тимашева»:
…Какая ж тут причина
И где же корень зла,
Сама Екатерина
Постигнуть не могла.
«Madame, при вас на диво
Порядок расцветет,-
Писали ей учтиво
Вольтер и Дидерот,-
Лишь надобно народу,
Которому вы мать,
Скорее дать свободу,
Скорей свободу дать».
«Messieurs,- им возразила
Она,- vous me comblez»,-
И тотчас прикрепила
Украинцев к земле.
Знищення Запорізької Січі і запровадження кріпацтва залишило великий слід в свідомості українського народу, через це образ Катерини II набув поширення в усній народній творчості. Наприклад, у пісні «Ой з-за гори, з-за лиману» про неї згадується так:
«Катерино, суча дочко!
Що ж ти наробила?
Край веселий запорозький
Та й занапастила!»
Про Катерину II неодноразово згадував в своїй творчості Тарас Шевченко, наприклад у поемі «Великий льох»:
«Що тая цариця —
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця!…»
Померла імператриця 06 листопада 1796року у Царському Селі, тепер Санкт-Петербург.
