Максим Горький

Максим Горький (Максим Горький: Пєшков Олексій Максимович) - російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист; член РСДРП(б), деякий час дружив з Леніним.

Народився у Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватійовича Пєшкова (1839–1871). Рано став сиротою, жив у сім'ї свого діда по матері Каширіна. З 11-ти років «пішов у люди», був вимушений працювати на важких роботах, працював буфетним посудником на пароплаві, учнем в іконописній школі, пекарем і т. д. 1884 року намагався вступити до Казанського університету. В цей час він починає знайомитися з різними філософськими течіями, зокрема марксизмом.

На межі 1890—1900-х рр. Горький пише низку творів у неоромантичній манері («Стара Ізергіль», «Пісня про Сокола», «Пісня про Буревісника» тощо). Слід, проте, зауважити, що поряд із «Піснею про Буревісника» письменник створив цілком реалістичний роман «Фома Гордєєв», де на широкому історичному тлі зобразив російську буржуазію.

1899 року в Петербурзі Горький знайомиться з Вікентієм Вересаєвим, а згодом, у Москві, з Львом Толстим, Леонідом Андреєвим, Антоном Чеховим, Іваном Буніним, Олександром Купріним. 1902 року у Московському художньому театрі була поставлена його соціально-філософська п'єса «На дні». Підкреслено реалістично змальовуючи у ній життя так званих «декласових елементів» — злидарів, які животіють у нічліжці, Горький стверджував гідність та честь людини, що не втрачаються навіть «на дні» суспільства. Високою гуманістичною вірою в людину сповнені слова одного з мешканців нічліжки: «Людина — це звучить гордо!».

На початку XX століття слава Горького стрімко зростає. 1902 р. його навіть обрали академіком. Однак за «височайшим повелінням» результати виборів було скасовано. Ця подія набула розголосу в середовищі російської інтелігенції. На знак протесту проти дискримінації письменника Антон Чехов і Володимир Короленко відмовилися від звання почесного академіка. Під впливом революційних подій 1905—1907 рр. був написаний роман «Мати» (1907), в якому комуністична ідеологія пізніше вбачала високий взірець літератури «соціаластичного реалізму», що на нього мають «рівнятися» радянські письменники. Як позитивні герої доби у цьому творі змальовувалися революціонер Павло Власов та його мати. Революційно налаштовані читачі захоплено зустріли роман. Після Лютневої революції 1917 р. Горький завершує роботу над автобіографічною трилогією (романи «Дитинство», «В людях» та «Мої університети»), бере участь у виданні газети «Новая жизнь», де друкує запальні публіцистичні статті («Несвоєчасні думки»).

1921 р. розпочався період еміграції. Письменник жив у Німеччині, Італії, Чехословаччині, працював над романом «Справа Артамонових» та епопеєю «Життя Клима Самгіна». 1931 р. він вирішив повернутися на батьківщину.

Саме Горькому належить авторство поняття «авторська глухота».

Більшовиків підтримував як до, так і після Жовтневого перевороту. Близько 1901 року зійшовся з найбільш активною частиною соціал-демократії Російської імперії, що на той час об'єдналася навколо газети «Іскра», якою керував В. Ульянов. За відозву, написану у зв'язку з подіями 9 січня 1905 року, був заарештований і близько трьох місяців перебував у Петропавловській фортеці. 1906 року виїхав за кордон. На острові Капрі (Італія) разом із О.О. Богдановим та А.В. Луначарським організовував партійну школу РСДРП. Після повернення 1913 року до Росії співпрацював з більшовицькими газетами «Звезда» та «Правда» та журналом «Просвещение».

У 1918—1921 роках брав участь «у будівництві соціалістичної культури»: організував видавництво «Всесвітня література» та ін. У публіцистичних статтях 1919—1920 років закликав закордонних діячів до захисту революції у Росії. 23 квітня 1920 року під час вшанування В. Леніна у зв'язку із 50-річчям говорив «про значення грандіозної роботи Леніна для людства». В липні 1920 року був присутнім на II конгресі Комінтерну.

На початку 1920-х років М. Горький не погоджувався із методами «побудови соціалізму», що практикувалися російськими комуністами. 1921 року він виїхав із Росії за кордон. Виступав із критичними статтями щодо діяльності комуністів в СРСР. Ближче ж до свого 60-ліття почав переглядати свої позиції і виступив «проти цькування Радянського Союзу». У травні 1928 року на запрошення уряду СРСР і особисто Й. Сталіна прибув до СРСР.

1931 року керівництво ВКП(б) організувало М. Горькому відвідування Соловецького концтабору, після чого він написав схвальний відгук про режим утримання в'язнів.

У книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» О. Солженіцин вказує, що «за Горького завжди строк давали»:

«Семидесятилетнего бывшего царского дипломата обвинили в такой агитации:

— что в СССР плохо живет рабочий класс;

— что Горький — плохой писатель.

Сказать, что это уж хватили через край,— никак нельзя, за Горького и всегда срок давали, так он себя поставил.»

1934 року, після «прогулянки» на пароплаві й «бесід» у присутності табірного начальства 17 серпня 1933 року ста двадцяти «радянських письменників» на чолі з М. Горьким по тільки-но завершеному Біломорсько-Балтійському каналові, була видана книга «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна», головним редактором якої був М. Горький. У її підготовці взяли участь загалом 36 письменників, серед них, окрім Горького, також Віктор Шкловський, Всеволод Іванов, Віра Інбер, Валентин Катаєв, Михайло Зощенко, Б. М. Лапін і З. Л. Хацревин, Л. Нікулін, К. Л. Зелінський, Бруно Ясенський, Є. Й. Габрилович, О. М. Тихонов, О. М. Толстой, К. Я. Фінн. Оскільки більшість прославлених у ній керівників через короткий час були оголошені «ворогами народу», то книга була знищена в усіх бібліотеках СРСР.

25 серпня 1933 року М. Горький виступив з промовою у місті Дмитрові Московської області перед в'язнями — «ударниками Беломорстроя», освячуючи наступні будівництва під контролем ОДПУ, які він назвав.

Коли М. Горький захотів написати біографію Й. Сталіна, йому відмовили у доступі до архівних документів.

Життя Горького обірвалось 18 червня 1936 р. у Москві. Обставини смерті Горького (як і його сина) багатьма вважаються досить «підозрілими», оскільки в народі ходили чутки про його отруєння. Є цікавим факт, що серед інших звинувачень Генріха Ягоди на третьому московському процесі 1938 року було звинувачення в отруєнні ним сина Горького. Згідно з матеріалами щодо допитів Ягоди, Максима Горького було убито за наказом Троцького, а вбивство сина було вже власною ініціативою Ягоди. Деякі публікації звинувачують Сталіна у смерті Горького.

У смерті Горького також звинувачували й трьох лікарів (Казакова, Лєвіна и Плєтньова) на процесі 1938 р. у справі лікарів. Під час вшанування 4-х роковин з дня смерті в радянських газетах писали про «злочинницьке умертвіння троцькістсько-бухарінськими виродками».

М. Горький - українофоб. У 1927 році Видавництво «Книгоспілка» вирішило видати українською мовою повість М. Горького «Мати» для молоді, зі скороченнями. У зв'язку з цим, головний редактор видавництва, письменник Олекса Слісаренко, звернувся із листом до автора твору. Лист-відповідь М. Горького був надрукований у журналі «Вапліте»:

"Уважаемый Алексей Александрович, я категорически против сокращения повести «Мать». Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие «языком», но ещё и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия.

При старом режиме я — посильно — протестовал против таких явлений. Мне кажется, при новом режиме следовало бы стремиться к устранению всего, что мешает людям помогать друг другу.

А то выходит курьезно: один стремится создать «всемирный язык», другие — действуют как раз наоборот.

А. Пешков"

Врешті-решт на початку 1928 року харківське державне видавництво «Пролетарій» видало повість «Мати» українською в перекладі Олекси Варавви. Примірник книги було надіслано М. Горькому, що перебував на той час в Італії. Він надіслав вдячного листа перекладачеві і попрохав відправити примірник книги до обласного музею у Нижній Новгород.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Максим_Горький