Бернард Шоу

Джордж Бернард Шоу (George Bernard Shaw) - ірландський драматург і публіцист, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1925р. Соціаліст, прихильник євгеніки, виступав за вбивство людини, якщо вона "паразит для суспільства".

Народився 1856 року в Дубліні (Ірландія). Почав працювати клерком у віці 15 років. У 1876 році з Ірландії переїхав до Англії. У 80-ті роки працював літературним рецензентом, театральним оглядачем та музичним критиком у кількох британських газетах і журналах, де на нього вперше звернули увагу як на талановитого автора. У 1885 році Шоу написав першу п'єсу «Удівцеві будинки»; опісля — «Волокита» (1893) і «Професія пані Ворен» (1893—1894).

Середню освіту Шоу здобув у Дубліні, відвідував Wesley College і граматичну школу. В одинадцять років його віддали в протестантську школу, де він був, за власними його словами, передостаннім або останнім учнем. Школу він називав найшкідливішим етапом своєї освіти: «Мені в голову не приходило готувати уроки або говорити правду цьому загальному ворогові і катові — вчителю». Система освіти була не раз розкритикована Шоу за зосередження на розумовому, а не духовному розвитку. Особливо автор критикував систему фізичного покарання в школі.

У п'ятнадцять років став клерком. У сім'ї не було коштів для того, щоб послати його в університет, але дядькові зв'язки допомогли йому влаштуватися в досить відоме агентство «Таунзенда» з продажу нерухомості. Одним з обов'язків Шоу був збір квартплати з мешканців дублінських нетрів, і сумні враження цих років згодом знайшли втілення в «Удівцеві будинки». Він був, по всій ймовірності, досить здатним клерком, хоча одноманітність цієї роботи набридала йому. Він навчився акуратно вести книги обліку, а також писати цілком розбірливим почерком. Навіть у похилому віці все написане Шоу було легко читати, отож коли він став професійним письменником, складачі горя не знали з його рукописами. Коли Шоу було 16 років, його мати втекла з дому з коханцем і дочками, Бернард вирішив залишитися з батьком у Дубліні.

Прочитавши «Капітал» Маркса, Шоу перейнявся ідеями соціалізму. Він вважав себе передовсім пропагандистом соціалізму, а вже потім письменником, драматургом, громадським діячем. У 1884р. він вступив до Фабіанського товариства, мета якого полягала в перетворенні суспільства з капіталістичного в соціалістичне. У товаристві Шоу виступав з лекціями, у яких виявився його унікальний ораторський талант. Беручи участь у мітингах, він відточував свою ораторську майстерність, дар сатирика й уміння поглянути на звичні речі під незвичним кутом.

Свої найзначніші праці за 30-річний період громадської діяльності Шоу опублікував у збірці «Нариси фабіанського соціалізму». У статтях цієї збірки він, окрім іншого, виступав на підтримку соціалізму і проти анархізму. Громадська діяльність Шоу не обмежувалася полемічними виступами, політичними памфлетами й літературою — він працював також у місцевому управлінні того району, у якому жив, потім — муніципальним радником. На цих посадах він діяв у комітетах охорони здоров'я, водопровідному, житлового будівництва. Захопившись такого роду діяльністю, Шоу навіть висунув у 1924р. свою кандидатуру до лондонської Ради графства від прогресивної партії. Проте, відмовившись від звичайних методів передвиборчої боротьби, не бажаючи йти на компроміси з опонентами й не прагнучи сподобатися рядовому виборцю, він в діалогах з ними виявив небажання миритися з їхніми переконаннями, висміював їхні забобони і знання. Тож, у результаті, відштовхнув від себе всіх — католиків, лібералів, консерваторів, звичайних виборців і, зрозуміло, не пройшов до парламенту.

У 30-х роках Бернард Шоу виступав за вбивство людини, якщо вона є паразитом у суспільстві і нічого не здатна зробити для суспільства корисного. Він послуговувався ідеями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Спочатку його ідеї сходились із послідовниками Гітлера, але пізніше він відмовився від підтримки Гітлера, оскільки вважав, що паразити суспільства є не тільки серед євреїв. Бернард Шоу виступав за застосування гуманного газу, як спосіб позбавлення від «паразитів» суспільства. Пізніше, як відомо, цей газ буде винайдений і широко застосований у концентраційних таборах нацистської Німеччини.

Яскрава ілюстрація поглядів Б.Шоу з його щоденників: «Маючи справу з особами, яких неможливо приручити, які за своєю сутністю не здатні стримати своїх насильницьких чи власницьких потягів і не мають застережень щодо пожертвування іншими задля власної зручності; карати таких осіб було би сміховинно. Ми можемо так само намагатися карати шматок черепиці за те, що вона впала з даху і вдарила по голові священика. Але вбивати їх цілком виправдано і дуже потрібно».

Бернард Шоу заперечував факт Голодомору й репресій проти української інтелігенції. Коли у Шоу, який відвідував СРСР з 21 по 31 липня 1933 p., європейські журналісти запитали про голод, він із властивим собі цинізмом відповів, що ніколи і ніде не їв так смачно, як у СРСР.

Шоу — визначний прихильник євгеніки, неодноразово виступав на відповідних тематичних зібраннях і був широковідомим активістом цього руху в Англії. Завдяки опублікованій ним праці з євгеніки його було запрошено до Німеччини часів Третього Рейху. В інтерв'ю з кінохроніки, від 5 березня 1931, він промовив: "...ви всі повинні знати про тих хто не приносить жодної користі в цьому світі, котрі приносять більш клопоту аніж користі. Просто затримати їх і запитати: сер чи мадам, тепер будьте люб'язні, виправдайте своє існування. Якщо ви не можете цього зробити, якщо ви не маєте соціальної значимості в суспільстві, коли не виробляєте принаймні стільки скільки споживаєте або, можливо, більше, то, очевидно, ми не можемо зберегти ваше життя і ваше життя нам не корисне".

У травні 1898 р. мільйонерка й соціалістка 40-річна Шарлотта Пейн-Таузенд, відпочиваючи у Європі отримала телеграму від приятеля з Лондона. Той повідомляв, що на рік старший за неї містер Джордж Бернард Шоу от-от віддасть Богові душу в своїй квартирі на Фіцрой-сквер, 29. Шарлотта познайомилася з цим ірландцем два роки тому. Він одразу її причарував тим, що каламбурив без упину. Через два дні Шарлотта була в Лондоні. Одразу побігла до Шоу. У його тісній, наче комірчина, кімнаті поміщалися лише стіл, дерев'яне крісло-гойдалка та друкарська машинка, царив безлад, так як послугами прибиральниці Шоу не користувався, боючись, що та може викинути щось зайве.

Шарлотта запропонувала переїхати до неї. Хотіла сама доглядати за письменником, аби він видужав. Вирішили, що ліпше їм буде побратися, адже інакше б по місту пішли погані чутки. Шлюб узяли 1 червня 1898 р. За 45 років подружнього життя вони жодного разу не кохалися — так домовилися ще до весілля, бо обоє вважали секс огидною справою. Тим часом увесь Лондон гудів: Джордж Шоу, цей невдаха-письменник і баламут-соціаліст, урвав дружину, сума посагу якої сягала шестизначної цифри. Чиновник, що оформляв шлюб, сплутав нареченого — у дуже потертому сюртуку і на милицях — із жебраком, який прийшов подивитися на церемонію.

У 1950 році Джордж Бернард Шоу помер, в Ейот-Сент-Лоренс, Англія.

Б. Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостро соціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему. Значної популярності набула комедія Шоу «Пігмаліон» (1912).

https://uk.wikipedia.org/wiki/Бернард_Шоу