Франсуа де Ларошфуко
1613-09-15 — 1680-03-17 (67)
Франсуа́ де Ларошфуко́ (François de La Rochefoucauld) - герцог, принц де Марсільяк, видатний французький письменник-мораліст, автор «Мемуарів», збірки афоризмів «Максими».
Народився 15 в Парижі у дуже бідній аристократичній родині. Батьки: Франсуа V (1588-1650), герцог де Ларошфуко і Габріелла дю Плессі-Ліанкур (пом. 1672). Виховувався при дворі, з юності був замішаний у різні інтриги, ворогував з герцогом де Рішельє і тільки після смерті останнього здобув вплив при дворі. У 16-річному віці, маючи чин полковника, брав участь у військових діях в Італії та Фляндрії. 20 січня 1628 року, Мірбо, одружився з Андре де Вівонн (пом. 1670), дочка сеньйора де ла Беродах і Марії Антуанетти де Ломен. Мали 8 дітей. Позашлюбний зв'язок із Анна Женев'єва де Бурбон-Конде (1619-1679), герцогиня де Лонгвіль, з якою теж мав сина.
У 1648 році брав активну участь в русі Фронди і був важко поранений в око. Після поранення відійшов від політичного життя й усамітнився у власному маєтку. З 1656 року після генеральної амністії переселився до Парижа, де жив у товаристві мадмуазель Скудері, мадмуазель Монпасьє та мадам де Саблє.
1658 року почав писати свої знамениті афоризми, присвячені людській природі та суспільним відносинам. 1664 року анонімно вийшла друком перша збірка його афоризмів під заголовком «Міркування або моральні сентенції та максими». Це збірник афоризмів, що становлять цілісний кодекс життєвої філософії. Книга так добре продавалася, що ще за життя Ларошфуко, 1666, 1671, 1675 та 1678 років з'явилися нові розширені її видання, з попередніх 300 афоризмів книжка розрослася до 500.
Ларошфуко вкрай песимістично розглядає природу людини. Основний афоризм Ларошфуко: «Наші чесноти — це найчастіше майстерно переряджені вади». В основі всіх людських вчинків він вбачав самолюбство, марнославство і відстоювання особистих інтересів. Зображаючи ці вади і малюючи портрети честолюбців і егоїстів, Ларошфуко переважно має на увазі людей свого кола, загальний тон його афоризмів — вкрай уїдливий. Особливо вдаються йому жорстокі визначення, наприклад вислів: «Усі ми володіємо достатньою часткою християнського терпіння, щоб переносити страждання … інших людей». Суто літературне значення «Максимів» важко переоцінити. Ця книга заснувала традицію французької моралізаторської прози, що сягає XX століття (афоризми Сьорана). Деякі дослідники вбачають в афоризмах Ларошфуко предтечу психоаналітичних ідей.
«Максими» стали головним літературним твором Ларошфуко, проте крім них ще можна відмітити «Мемуари» (фр. Mémoires sur la régence d'Anne d'Autriche) вийшли друком у 1662 році. Вони є цінним джерелом про часи Фронди. Ларошфуко докладно описує політичні та воєнні події, про себе він говорить у третій особі. У Мемуарах знайшло відображення розчарування Ларошфуко політичною діяльністю та зокрема подіями Фронди.
У похилому віці Ларошфуко здобув велике визнання як літератор, проте пропозицію щодо членства у Французькій академії він відхилив. Ларошфуко дуже цінував дружбу з мадам де Лафаєтт, у якої він проживав з 1665 року. Останні роки Ларошфуко були затьмарені різними негараздами: смертю сина, хворобами. Помер 17 березня 1680 року у Парижі.
Видання автора