Антуан де Рівароль
1753-06-26 — 1801-04-11 (48)
Антуан де Рівароль (Antoine Rivarol) - французький публіцист і укладач словників знаменитий своїми афоризмами, відомий правими поглядами.
Народився в Баньоль-сюр-Сез, департамент Гар, французький регіон Лангедок. Наполягав на своєму аристократичному походженні («граф»), присвоїв собі частку «де», але насправді походив зі скромної італійської родини. Родина Ріваролі переїхала до Франції з П'ємонта. Батько Антуана Рівароля був господарем заїжджого двору «Три голуби» у невеликому південному містечку, він змінив прізвище на французький манер.
Антуан Рівароль навчався в семінарії в Авіньйоні, короткий час був священиком у Ліоні, згодом вирішив присвятити себе літературній праці й 1776 року приїхав до Парижа. Був представлений Вольтерові, співпрацював з журналом "Mercure de France", був неабияким полемістом. Відрізнявся їдкою та безжальною дотепністю, чим нажив собі чимало ворогів серед предстваників заможніх верств.
Його «Міркування про загальний характер французької мови» (1784), знаходилося в руслі просвітницьких пошуків «світової мови», отримав премію Королівської академії наук і мистецтв у Берліні, привернув увагу Фрідріха II. Переклав «Пекло» Данте (1785). Полемізував з Шеньє, Бомарше та багатьма іншими. Його памфлет «Маленький альманах наших великих людей» (1788), що висміював претензії письменників епохи, спричинив суспільний скандал.
Ривароль був публіцистом, який володів енциклопедичними знаннями. Йому охоче замовляли есе, нариси та рецензії, прощаючи лінощі і нездатність здати роботу в строк. Найбільше часу Ривароль проводив, обертаючись в старорежимному світі. Знамениті афоризми "графа" записували його співрозмовники. Сам він був нездатний створити великий закінчений твір. Так, щоб отримати передмову до словника французької мови, видавцеві довелося садити Рівароля під домашній арешт.
Під час Революції Рівароль виступав на боці монархії, був одним з редакторів "Політичної і національної газети" Антуана Сабатьє. За критику революційних ідей та діячів отримав прізвисько «Тацита революції», яке йому дав Едмунд Берк.
З 1792 року перебував в еміграції (Брюссель, Амстердам, Гаага, Лондон, Гамбург, Берлін). Продовжував активну літературну діяльність. При Директорії мав намір повернутися у Францію, але несподівано захворів і передчасно помер перебуваючи в Берліні.
У Франції вибрані максими та роздуми Рівароля опублікував 1858 року Сент-Бев. 1956 року Ернст Юнгер переклав «Максими» Рівароля німецькою, а також написав про нього розгорнуте есе. Існує Премія Рівароля. З 1951 року у Франції виходить двотижневий журнал крайніх правих сил під назвою «Рівароль».
Видання автора