Жан де Лабрюєр
1645-08-16 — 1696-05-10 (51)
Жан де Лабрює́р (Jean de La Bruyère) - французький письменник-мораліст. Єдиний твір усього його життя - "Характери".
Народився Лабрюєр 1645 року поблизу Парижа в родині генерального контролера рент Паризького муніципалітету Жана де Лабрюєра. Завдяки матеріальній підтримці свого дядька здобув дуже добру як на той час освіту. З 1665 року навчався в Орлеанському університеті. Успадкувавши чималі гроші, Лабрюєр зміг, за звичаєм того часу, купити собі посаду генерального скарбничого в місті Кан. Посада була своєрідною синекурою, тож Лабрюєр, за власним висловом, зміг присвятити себе «безділлю мудреця».
1684 року, за рекомендацією, був прийнятий на посаду вихователя герцога Бурбонського, онука Великого Конде, при дворі якого залишився й після одруження свого учня, виконуючи роботу бібліотекаря. Життя серед придворного блиску давало Лабрюєрові можливість спостерігати розвиток людських пристрастей, породжених гонитвою за земними благами, честолюбством, інтригами, близькістю до «великих світу цього». Цими спостереженнями Лабрюєр скористався для літературних цілей, але в житті він тримався далеко від людей, серед яких змушений був обертатися, і сильно страждав від свого залежного становища в домі Конде. Навчившись відмовлятися від усього та стримувати свої почуття та пориви, він знаходив задоволення лише в читанні та роботі.
Свій життєвий досвід він виклав у формі роздумів, епіграм, коротких портретів. Так поступово виросла доволі велика книга, видати яку він напівжартома запропонував своєму приятелеві, книгареві Мішалле. Останній ризикнув на видання та заробив на ньому близько 300 000 франків. Перше видання книги Лабрюєра з'явилося 1688 року під скромною назвою: «Les Caractères de Théophraste, traduits du grec, avec les Caractères ou les Moeurs de ce siècle» (Характери, або звичаї нинішнього віку). Успіх книги був величезний, і підбадьорений цим автор додавав до кожного нового видання нові роздуми й нові портрети. 1694 року вийшло 8-е, остаточне видання, до якого увійшла промова Лабрюєра, виголошена при вступі до Французької академії, членом якої його обрали 1693 року за підтримки Нікола Буало. Щоправда, це була вже четверта спроба Лабрюєра посісти одне з крісел Академії.
«Характери» Лабрюєра — це єдиний твір усього його життя, що складається з 16 розділів. Цілісного світогляду, філософської системи в його книзі немає. Він показує лише смішну сторону будь-якої моди, мерзенність тої чи тої вади, несправедливість певної думки, суєтність людських почуттів. Проте ці розрізнені думки не зводяться до однієї основної ідеї.
В області життєвих спостережень Лабрюєр виявляє витонченість розуміння, відзначає відтінки почуттів та відносин. Багато з його характеристик написані в різкому, саркастичному тоні. Автор, очевидно, багато страждав від суспільних забобон. Тож небезпідставно французький філософ Іпполіт Тен порівнює його з Жан-Жаком Руссо.
Особливість книги Лабрюєра — портрети: це — цілісні типи та епізоди, сповнені драматизму. Особливо знамениті типи, як Еміра — зарозуміла кокетка, Гнатон — неприємний егоїст, Менальк — роззява, Федон — упосліджений злидар. Усі ці портрети демонструють багату фантазію автора, вміння посилювати характеристики великою кількістю життєвих подробиць, неабияку майстерність та колоритність мови. Сучасники впізнавали в більшості портретів різних видатних людей того часу, і досі історичний інтерес до книги Лабрюєра залишається доволі значним, завдяки точності зображення людей та звичаїв епохи; але ще вище поціновуються її психологічні, загальнолюдські та суто літературні якості.
Лабрюєр вважається першим автором книги, що складається з фрагментів. «Характери» — це, за висловом Ролана Барта, «оригінальне розрізування реального».
Видання автора