Конфуцій
551-09-28 до н.е. — 479-06-11 до н.е. (72)
Конфуцій (孔子 — Кун-цзи чи 孔夫子 — Кун Фу-цзи, латинською: Confucius) - давньокитайський філософ та політичний діяч, титульна фігура у конфуціанстві. Національний герой Китаю. В його вченні значна увага приділяється питанням світобудови і справедливого суспільного устрою у Піднебесній, тобто сучасними словами, у глобальному суспільстві.
Популярність Конфуція, що зростала та поширювалася протягом двох з половиною тисячоліть, стала причиною виникнення багатьох легенд, які слід відрізняти від фактів його життя. Першу біографію Конфуція (разом із понад 100 інших біографічних описів) склав Сима Цянь, який жив близько 500 років пізніше за Конфуція. Ця біографія поєднує факти що збереглися у попередніх текстах та намагається уникнути суперечностей, які вже тоді спостерігалися. Оскільки за часів Сима Цяня конфуціанство вже отримало статус державної ортодоксії, біографія очікувано уміщує прикраси та перебільшення. До того ж, ймовірно що у виведенні ідеалізованого образу Конфуція Сима Цянь переслідував особистий інтерес, оскільки його «Історичні записи» багаторазово натякають на те, що автор сприймає себе як невизнаного «другого Конфуція».
Більш достовірними джерелами є «Цзо чжуань» (коментар до хроніки Чуньцю, яка була складена на батьківщині Конфуція) та «Лунь юй» (записи розмов та доповіді про поведінку філософа, що залишили його учні). Складність вживання цих джерел у тому, що обидва — продукти поступового формування, що відбувалося протягом близько трьох століть після смерті засновника вчення. Кілька інших джерел щодо життя Конфуція були складені ще пізніше та носять агіографічні риси.
Маючи на увазі біографію від Сима Цяня та версію «Аналектів», утворені у Західній Хань, Нилан та Вілсон зауважують: «Щодо сутністі життя та вчення Конфуція у 100 році до н. е. сперечалися так само гаряче, як і тепер». Відомий китайський історик першої половини 20 ст. Ґу Цзєґан визначив, що кожна ера китайської історії мала «власного» Конфуція, і навіть декілька різноманітних «Конфуціїв» одночасно.
Найраніший запис про походження Конфуція міститься у «Цзо чжуань» (535 до н.е.): де позначено, що Конфуцій має народитися у сім'ї, давнім предком якої був Фуфу Хе, аристократ з царства Сун. У 2003 році Роберт Ено висунув гіпотезу про можливе «варварське» походження Конфуція, а саме про зв'язок його родини із царством Чжу (або Чжулоу), яке належало «східним варварам» та за часів Чуньцю увійшло до складу князівства Лу.
Згідно з Симом Цянем, Конфуцій народився у Цзоу (сучасний Цюйфу), в окрузі Чанпін царства Лу. Датою народження вважають 21 серпня 551 до н.е. Джерела цієї дати — «Ґулян чжуань» та «Ґун'ян чжуань»: обидва надають день ґенцзи, але вказівка на відповідний місяць (одинадцятий, за місячним календарем) міститься лише у другому. Згідно з астрономічними дослідженнями, ця вказівка є помилковою. Ймовірно, рік народження Конфуція був обраний задля отримання нумерологічно визначної цифри років життя майстра — 72, а народження сталося у 8-у місяці.
Батьком Конфуція був Шулян Хе, мужній воїн, який (згідно з «Кунцзи цзяюй») мав 9 дочок від першої дружини і сина-каліку від другої. Оскільки ніхто з них не міг складати жертвопринесення предкам, вже в похилому віці Шулян Хе пішов від своєї дружини і попросив дозволу одружитися з однією з трьох дочок сім'ї Янь. Молодша з них, Янь Чженцзай, у віці 17 років народила дитину від Хе.
Коли хлопчику виповнилось три роки, його батько помер («Речення сім'ї Кун»), приблизно у віці 46 років. Мати Конфуція померла у його юнацтві. Як визначає Роберт Ено, відомі джерела не носять будь-яких вказівок на участь сім'ї батька у житті дитини. За ствердженням Сима Цяня, мати приховувала від Конфуція місце поховання батька і через це, бажаючи поховати матір біля нього, той був змушений зробити їй тимчасову могилу біля перехрестя доріг Вуфу. Про могилу батька Конфуцій дізнався від жінки-родича з материнського боку. Поховання знаходилося біля гори Фан.
Через бідність у віці сімнадцяти років Конфуцій змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації — хранителя складів і наглядача пасовищ сімейства Цзі — однієї з трьох найвпливовіших аристократичних родин царства Лу. У 19 років Конфуцій одружився на жінці з сім'ї Ціґуань. Подружжя мало двох дітей, сина Лі та доньку.
Продовжуючи кар'єру, Конфуцій дістався поста сикоу (міністр покарань). У 567 він супроводжував володаря Лу, Дін-ґуна, на мирні переговори із царством Ці. Релевантні події були зафіксовані у літописі Чуньцю («Дін-ґун»).
У 497 з певних причин Конфуцій полишив державну службу та провів наступні 14 років у мандрах. Згідно з Симом Цянем, він відвідав 7 країн; згідно з Чжуан-цзи — 4: Вей, Сун, Чень та Цай. «Аналекти» також згадують його перебування у Ці (верогідно 505 до н.е.) та Ше (район царства Чу).
Повернення до Лу відбулося у 484 до н.е. Умови для повернення майстра були приготовлені його учнями, Жань Цю та Цзи Ґуном, які на той час набули військову (перший) та дипломатичну (другий) славу. Але Конфуцій не повернувся до державної діяльності, а зосередився на викладанні.
Розмірковуючи у похилому віці про пройдений шлях, Учитель сказав: "У п'ятнадцять років я зосередив свої помисли на навчанні. В тридцять я здобув самостійність. У сорок я звільнився від сумнівів. У п'ятдесят років я пізнав Волю Неба. У шістдесят я навчився відрізняти правду від неправди. У сімдесят років я став слідувати бажанням свого серця й не порушував ритуалу".
У 483 до н.е. (на 50-у році власного життя) помер його син, а незабаром — також улюблені учні, Янь Хуей та Цзи Лу.
Згідно «Цзо чжуань», Конфуцій помер у 4 місяці 16-го року правління луського Ай-ґуна (479 до н.е.), у день цзічоу. Та ж сама дата наводиться у Сима Цяня. Згідно з традиціями Ґун'ян та Ґулян, рік його смерті — 481.
На службі у правителя царства Лу Конфуцій залишався всього чотири роки (501—497 до н.е.), послідовно піднімаючись службовими східцями. Займав посаду помічника начальника управління громадських робіт. У віці 52 років він обійняв посаду сикоу (міністр юстиції). Відомо, що на цій посаді він стратив популярного у Лу промовця та лідера на ім'я Шаочжен Мао. «Аналекти» 17:13 зафіксували жорстоку оцінку Конфуція щодо «поважних людей» сянюань — носіїв моральних стандартів свого часу. Згідно з «Мен-цзи», цей вираз характеризує тих, хто спираються на приклади людей давнини та не достатньо активні у вирішенні проблем сучасності. Узагальнюючи діяльність Конфуція, Сима Цянь відзначає, що той звертався до більш ніж 70 правителів, але так і не зміг повністю втілити своє вчення на практиці.
«Аналекти» згадують близько 20 учнів Конфуція, між якими у найраніших главах не спостерігається взаємодії на кшталт відносин у «школі». Класичне ствердження про «70 учнів» уперше згадано у трактаті «Мен-цзи» (3 ст. до н.е.). «Чжуан-цзи» (14:7), близько тієї ж самої дати, згадує кількість правителів, до яких звертався Конфуцій у своєму вченні: 72 (дублюючи кількість учнів у деяких пізніших джерелах)
Згідно з «Кунцзи цзяюй», син Конфуція народився, коли батькові було 20 років. Текст стверджує, що дитину назвали Лі («короп», прізвисько Боюй) через те, що луський правитель подарував Конфуцієві коропа на день народження сина. Спостерігаючи суворість у поведінці вчителя стосовно власного сина, один з учнів відзначив, що «шляхетний батько тримає дитину на відстані». «Аналекти» вказують, що Конфуцій видав свою доньку за людину, яка була засуджена без провини.
Відомості про дружину Конфуція майже відсутні у класичних джерелах. Існує розбіжність навіть щодо написання її прізвища: «Кунцзи цзяюй» наводить Шанґуань, енциклопедія «Тундянь» надає варіант Цзяньґуань, а Сима Цянь загалом його не згадує. «Лі цзі» наводить згадку про «матір сина Конфуція», через смерть якої Кун Лі плаче. Дізнавшись про це, Конфуцій засуджує сина за надмірність почуттів.
Єдиним онуком Конфуція вважають Цзи Си (близько 481—402 до н.е.), який був сином Куна Лі. Генеалогія нащадків Конфуція від Лі та Цзи Си прослідковується дотепер. Так, його нащадок у 79 поколінні, Кун Чуйчан (Kung Tsui-chang, нар. 1975), є радником президента Тайваня.
Джерела ранньоімперського періоду вказують на близькість Конфуція до царського дому династії Шан. Згідно з біографією у Сима Цяня, майстер особисто нагадав про це у своїй передсмертній промові. Нащадки Шан за часів Чжоу продовжували панувати у державі Сун, визнаючи підкорення Чжоу. Ймовірність генеалогічного відношення родини Конфуція до Сун було вперше поставлено під сумнів Цуєм Шу (1740—1816). Можливо, цю генеалогію було утворено ретроспективно, із метою вивести Конфуція легітимним претендентом на місце володаря держави Сун та усієї Піднебесної. Ствердження стосовно ранньої зацікавленості Конфуція ритуалами і церемоніями можуть розглядатися як частина того ж самого припущення, тобто як натяк на аристократичне виховання дитини.
Утворення міфічної генеалогії відповідає уявленням конфуціанців про те, що Конфуцій був гідний очолити нову імперію, побудовану на засадах його вчення. Через це стосовно Конфуція також розповсюджується епітет «некоронований цар». Уперше цю ідею було висловлено Мен-цзи у 4 ст. до н.е.: Конфуцій, згідно з його ствердженням, був «справжнім досконаломудрим», які з'являються раз у 500 років для того, щоб привести Піднебесну до стану гармонії. Поява єдинорога-ціліня наприкінці літопису «Чуньцю» була інтерпретована як небесний знак того, що Конфуцій гідний стати царем.
За свідченням Сима Цяня, батьки Конфуція молилися перед народженням дитини на пагорбі Ні. На цьому місці навіть показують печеру, у якій немовля-Конфуція було нібито облишено через його виродливість. Сима Цянь вказує, що тім'я немовляти мало особливу рельєфну рису, юйдін. Коментатори та перекладачі сперечаються щодо значення цієї вказівки: її характеризують як «впуклість», «западину» чи «западину із впуклим краєм». Так чи інакше, дитина отримала ім'я Цю («пагорб») та ввічливе прізвисько Чжунні.
Сима Цянь надає опис зовнішності Конфуція через переказ промови мешканців царства Чжен, які спостерігають майстра у дорослому віці: «чоло Яо, шия Ґао Яо (міністра Шуня), плечі Цзи Чаня (відомого міністра у царстві Чжен), лише на три цуня коротший за Юя Великого у нижчій половині тіла». Так само, автор вказує, що Конфуцій мав 9 чи та 3 цуня зросту; наведена поруч власна промова Конфуція відзначає, що цей зріст — близький до найбільшого, який можливий серед людей. За Сима Цянєм, Конфуцій визначив, що зріст карликів — 3 чи, а найбільший можливий зріст людини — 10 чи.
Діяльність Конфуція-чиновника розглядається як невід'ємна частина самого вчення, адже особистий приклад відіграє в його вченні вирішальну роль. Судження мають підкріплятися справами, тим більше коли мова йде про самого Вчителя. Дані про діяльність Конфуція на посаді управителя повітом Чжунду вкрай лаконічні: "Минув рік, відколи Дин-гун призначив Кун-цзи управителем Чжунду, і з чотирьох сторін усі стали його наслідувати".
Його методи були настільки ефективними, що через три місяці він реорганізував адміністрацію. Доповідають, що діяльність Конфуція на посаді сикоу спричинила такий моральний вплив, що «чоловіки та жінки столиці ходили по різні сторони вулиць». Через інтриги правителів сусіднього царства Ци, які боялися посилення царства Лу, порушено ритуал жертвоприношення в храмі Землі й Неба, протестуючи Конфуцій був змушений покинути свою посаду та царство Лу.
Конфуцій вважав, що найвищої ефективності управління державою можна досягти лише на принципах патріархально-кланової форми підпорядкування — по старшинству в родині. Згідно з його вченням, держава — це одна велика родина, де влада імператора — влада батька, а відносини правителів і підданих — родинні відносини. Він пропонує будувати відносини у середині держави на засадах принципів доброчинності, які відповідають нормам та ритуалам. Конфуціанська модель державного устрою могла функціонувати тільки в умовах існування ідеального в морально-етичному плані державного апарату. Всі проблеми в суспільному житті Конфуцій пояснював недосконалістю суспільної моралі і вважав, що від моральності правлячих залежить моральність підданих.
Вшановуючи Лао-цзи як вчителя, він відвідав його в Лої, духовній столиці Китаю того періоду, і поставив питання про сутність ритуалу. Попрощавшись з Лао-цзи, Конфуцій сказав своїм учням: "Я знаю, що птах літає, звір бігає, риба плаває. Того, хто бігає, можна упіймати в тенети, того, що плаває, у невід, того, хто літає - збити стрілою. Що ж до дракона, то я ще не знаю, як його можна впіймати! Сьогодні я зустрівся з Лао-цзи, і він нагадав мені дракона".
Учителя поховали на березі ріки Сишуй, в тому місці, яке він сам обрав незадовго до смерті. Могила Конфуція стала місцем паломництва. У будинку, що належав Конфуцієві, через два роки після смерті було засновано храм Конфуція. Наступні покоління спорудили храм Учителя, де був зібраний його одяг, головні убори, музичні інструменти, бричка, книги Кун-цзи. Під час Культурної революції (XX століття) могилу Конфуція осквернили, але храм залишився недоторканим.
Через 300 років після смерті філософа його систему поглядів прийнято як доктрину китайської державності. Зрештою особа Конфуція перетворилася на головний символ китайської освітньої системи. Із розповсюдженням конфуціанства у країнах Східної Азії слава Конфуція поширювалася. Див, наприклад, Храм Конфуція у Наґасакі.
Європейці познайомилися з філософією Конфуція завдяки Маттео Річчі, перу якого також належить європейське ім'я мислителя. Назва Інституту Конфуція (засновано 2004 року), який ставить за мету популяризацію китайської мови та культури у світі, стала даниною Конфуцієві у 21 столітті.
Інтерпретація ролі Конфуція була пов'язана із його сприйманням як засновника текстуальної традиції: редактора п'ятьох класичних книг, які було взято за основу у конфуціанстві.
За часів Хань Конфуцієві приписувалися надприродні якості та вчинки. Згідно з Фенем Юланем (1895—1990), якби подібне відношення зберіглося в наступні часи, Конфуцій набув би постать подібну до Ісуса Христа, а конфуціанство перетворилося б на релігію у повному значенні цього слова.