О.С. Пушкін «К Чаадаеву («Любви, надежды, тихой славы...»)»

Вперше надруковано без дозволу Пушкіна М.А. Бестужовим-Рюміним у творі «Следствия комедии „Горе от ума“. Письмо четвертое. А. А. Чацкий к Лестову» за підписом «Изд. “Сириуст„. Собрание сочинений и переводов в стихах и прозе». Книга перша. СПб. 1826, ст. 31.

Вірш має близько 70 варіантів та різночитань. Рукопис Пушкіна не зберігся, і його авторство іноді заперечується. Версія, канонізована пушкіністами, друкується за так званою копією А.В. Шереметєва. Вірш часто відносять до 1818 р., оскільки він пов'язаний з промовою Олександра I на Польському сеймі 15 березня 1818р.

Вірш звернено до Петра Чаадаєва (1794—1856) - російського філософа та друга Пушкіна, з яким вони познайомилися у будинку М.М. Карамзіна. Пушкін писав його прізвище "Чедаєв". Чаадаєв був учасником Бородінської битви, з 1816 року служив офіцером лейб-гвардії Гусарського полку в Царському Селі, був членом масонської ложі. У 1821 р. він вступив у таємне товариство декабристів, але участі у його справах не брав. Того ж року вийшов у відставку.