Чарлз Діккенс «Цвіркун домашнього вогнища. Хатня казка»

Або Діккенс таки не мій письменник, або в цьому моєму враженні винен більше перекладач. Я чомусь схиляюся, що обидва варіанти в цілому доповнюють один одного: і Діккенс на мене справляє важке, виснажливе враження і перекладач тут посилював це відчуття як міг. Все сіро важко і тягуче, безпросвітно. Начебто щаслива сім'я, він і вона, і дитина, але на служінні у них сирота, яка тепер не пізнає материнської ласки, зате змушена доглядати чужу дитину замість забав з однолітками. Так, вони пошкодували бідну сирітку, якій інакше було б гірше, але насправді вони отримали няньку, яка працює за їжу і постійно незграбно калічить їхню дитину. Автор про це розповідав із умиротворенням і теплотою, але ми то знаємо як-то буде дівчинці, якщо вона постійно упускатиме дитину, дитина буде плакати, а мама все це бачитиме і чутиме і зла, звичайно, ні на кому зганяти не буде...

Герої живуть у щасливому шлюбі з великою різницею у віці. Чоловік дивився за нареченою, як вона грала ще в дитячі ігри і чекав поки вона підросте, щоб узяти її собі за дружину, свою Крихітку, як він її називає. Тепер вони щасливі, але тільки-но на горизонті замаячив ймовірний юнак з її молодості - на ідилію находить темна хмара. Проте у них за сюжетом все-таки ідилія, а от торговцю іграшками Теклтону у можливості такого щастя відразу відмовляють, навіть спробувати не дають, бо все-таки різниця у віці. Так, дивно це все, Теклтон хоч і описується грубим і черствим, все ж таки за сюжетом показується не такою і поганою людиною.

Ця сім'я приглядає трохи ще й за Бертою, сліпою донькою Калеба, старого майстра іграшок, який все життя важко пропрацював на Теклтона. І тут на читача накочує нова порція туги і жалю. За текстом сите життя і статки Теклтона багато в чому зобов'язані майстру Калебу, але останній тягне жалюгідне існування. Чому?? Калеб мав сім'ю, дочку та сина, дружини не стало, донька осліпла і тепер допомагає йому з іграшками наосліп, син зник десь у нетрях Америки. Майстер користується сліпотою дочки і, шкодуючи її, розповідає їй казки про те, як вони добре живуть, про їх охайний будинок, про своє нове пальто і т.д., тоді як їх жалюгідна халупа ось-ось розвалиться, а він мерзне в мішковині.

Але повість насправді не про це! Повість, як виявляється ближче до кінця, є насправді дешевою мелодрамою. Ні, ні, Берта не прозріла, ах якби вона прозріла, то це була б просто різдвяна казка, а так лише старий не зможе одружитися з молодою, бо є молодий, який був спочатку старий і з бородою.. а підозри чоловіка Крихітки виявляються безпідставними, хоч він і був твердо в них впевнений, бо бачив як його Крихітка цілує в губи іншого, а... Ах, ах, ах які пристрасті — це дешева мелодрама.. ну може, якби перекладач все це якось професійно скрасив, але на жаль...

А до чого тут Цвіркун? Цвіркун домашнього вогнища, запитаєте ви - а ні до чого, вільно можна було б обійтися і без нього. Ось якось так.