Андрій Бєлянін «Меч без имени»

Еволюцію свого сприйняття окремих романів трилогії я детально вже описав у відповідних відгуках до кожної книги серії, тож детально зупинятися на традиційному сповзанні книжок до кінця циклу не буду. Зазначу тільки, що весь цикл витягує лише перший роман, другий іде, так би мовити, на хвилі й за інерцією, останній - відверто розчаровує.

Замість цього хочу відзначити яскраву автобіографічність всієї трилогії, цікаво також простежити метаморфози характеру автора в процесі написання. Автобіографічність, напевно, не найкраще слово. Я маю на увазі, що сам герой, як і автор - Андрій, з вусами, родом з Астрахані, мистецького фаху (Скімінок - художник, а автор, хоч як не дивно, - письменник 🙂, але теж у свій час закінчував художнє училище), обоє відвідували секцію єдиноборств і т.д. і т.п. Через це читати цікаво, оскільки герой сприймається напрочуд реалістично, незважаючи на абсолютну вигаданість усього твору. І часто думаєш про героя як про реальну людину, а саме автора та його вигаданий світ.

У світлі сказаного цікавою є зміна ставлення автора до дружини:

- 1997. «Меч без імені». Дітей немає, ставлення романтичне, за дружиною сумує, герой зразково позитивний: одружений і баста! Безмірна увага протилежної статі герою приємна, але в кущі не тягне.

- 1998. «Лютий ландграф». Не знаю, що там у Бєляніна з дружиною сталося, але ставлення до неї явно погіршилося і романтикою вже не пахне. Герой ще пам'ятає, що одружений, але його явно хворобливо хвилюють чужі груди і сказати "ні" він може лише з великим зусиллям після довгої внутрішньої боротьби.

- 1998. «Вік святого скімінока». Є дитина, якій уже 5 років (у реальності, на момент видання синові автора було 7). Дружина відійшла далеко на другий план. Дитину герой любить, а от дружина настільки остогидла, що навіть розлучатися з нею немає сенсу - просто кинути і знайти собі нову романтичну пристрасть. Ця тема настільки гостро хвилювала автора, що останній роман цілком замішаний на темі "нового кохання" автора.

Я так підозрюю, що наведені роки, це роки видання, а писалися романи довше й раніше. І от мені цікаво: і що ж це з мужиком одруження зробило, що за якихось 5-7 років уся романтика так безслідно зійшла нанівець і так зі зразкового сім'янина в гречку сильно потягнуло?

Але, на жаль, єдністю автора і його героя, проблемами з дружиною перетини з реальністю не обмежилися, і якимось чином автор передрік у 98-му році викрадення свого сина у 2004. Вельми сумно, що реальність до автора виявилася не такою веселою як у його книгах.