Михайло Коцюбинський «Fata Morgana»
- Середня оцінка:
- 8.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: українська
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- соціально-побутовий/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Україна-Русь/1,
- Час: епоха новітньої культури (з XX ст. по наш час)/1,
- Сюжетні ходи: революція чи повстання, бунт/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: підліткова/1, молодіжна/1, доросла література/1,
Анотація:
Повість присвячена змінам, що відбуваються в українському селі на початку ХХ століття, у тому числі під час революції 1905-1907р. Спочатку твір з'явився у формі оповідання до революційних подій, після них твір було доповнено автором і в 1910-му році опубліковано в теперішньому закінченому вигляді.
Оповідь має певну прив'язку до реального села Вихвостів Городнянського району Чернігівщини та розповідає про поневіряння родини безземельного бідняка Андрія Волика. Дружина Андрія, Маланка, все життя мріяла про свій шматок землі, сподівалася, що землю колись поділять. Сам Андрій копатися у землі не мріяв, але свої надії пов'язував із фабричною роботою. Була в них єдина дитина — дочка Гафійка, саме заради неї обоє батьків плекали свої мрії. Вона ж, як представник нового покоління, пов'язувала своє життя з революційними віяннями та з Марком Гущею, хлопцем, який повернувся до села із заробітків і приніс із собою ідеї боротьби за свої права.
Такі різні та спільні у своєму прагненні до кращого життя та справедливості мрії і під одним заголовком: Fata Morgana, що по простому по суті означає одне – міраж.
Примітки:
Має підзаголовок: «З сільських настроїв».
Перша частина повісті була опублікована 1904 року в журналі «Киевская старина» (т. 84, кн. 3, ст. 383-412), друга - 1910 року в журналі «Літературний вісник» (т. 50, кн. 6, ст. 417-447, т. 51, кн. 7, ст.3-39).
Видання:
Відгуки:
Від початку не очікував, що автор приблизно з середини зробить такий поворот у революційну тематику. Виглядало все спершу цілком звично, звичайне українське село, стандартна, небагата сім'я із стандартними же проблемами: як прохарчуватися і де заробити. Маланка живе мрією про землю, обтяжується своєю безприданницькою долею, чоловіком, під стать її долі, і дуже не хоче повторення свого щастя дочці Гафійці. Не всі у селі в такому становищі як Маланка з Андрієм Волики, Андрій міг би наполегливою працею досягти своїй дружині та доньці кращого становища. Але копання в землі Андрія обтяжує, а те, що вдається заробити, перебиваючись на випадкових заробітках, він полюбляє частково залишати - звичайно в місцевому шинку разом зі своїм (для мене недолугим) дружбаном. Так, назвати його п'яницею або ледарем не можна, але пошукам реального заробітку він часто віддає перевагу пасивному очікуванню — раптом колись запустять фабрику або щось на кшталт того. Як у Маланки земля, фабрика це його Fata Morgana. Хоча навіть таки збудована паном гуральня, як виявилося, не є панацеєю. Сам Андрій доволі собі нагадує типового сучасного обивателя: на роботу (дайте роботу! дайте більше грошей, щоб було на що! і т.д.), потім у бар чи кудись із друзями, назад додому, докори, що щось не так; мінімум ініціативи, мінімум відповідальності.
У чому обидва батьки сходяться так це в Гафійці, за якою душі не чують, і обидва дуже не хочуть віддавати її в услужіння. Образ Гафійки не достатньо виведений, щоб створити про неї вичерпне враження. Молода дівчина, роботи не цурається, заміж не поспішає, покохала Марка, місцевого «революціонера», тепер на догоду йому по селу розносить листівки (видно село не таке вже й забите, раз читати вміють).
Друга частина, пізніше, після першої революції, дописана автором, про цю саму революцію в окремому селі і є. Мені не сподобалося, краще б далі читав про побут та проблеми, про долю Гафійки та Марка. Але автор все пише досить реалістично, я його спочатку навіть запідозрив у прихильності до комуністичних ідей, але видно даремно, напевно пише, що бачив. А бачив видно (і саме так описав) – наочну ілюстрація тези про революцію, яка пожирає своїх дітей. Але вся проблема навіть не в цьому, проблема глибша, у простому людському свинстві, і це автору вдалося (як на мене) наочно продемонструвати, тому оцінку за другу частину не знижував, залишив як є. А все чому? Весь народ від малого до великого й досі демонструють (на словах) щире православ'я, але хіба віруюча людина так би чинила, хіба до такої поведінки закликав Господь? Я маю на увазі і сцени безглуздого погрому і те, що сталося потім; одна гидота тягне за собою іншу, і незважаючи на те, що загалом люди у своєму прагненні та ідеї отримати свою справедливу частку загального блага мають рацію, але чи цій «кухарці» можна довірити правити країною? А окремі людські проблиски окремих персонажів губляться в натовпі і цим же натовпом, зрештою, і поховуються.
На прикладі твору видно, що українське село прагнуло одноосібного, але справедливого володіння землею; окремі, прогресивні за автором, персонажі пропагували колективне управління спільним майном; лише кілька десятків років перед тим було скасовано кріпацтво, тепер селяни працювали на пана вже за гроші, хоча було питання справедливої ціни такої роботи, але деякі заможні селяни вже встигли обзавестися власною землею. А ще через десяток років, про що автор уже не допише, всіх цих селян, хто вижив, знову заженуть у кабалу подібну кріпацтву, але вже під вивіскою колгоспу...
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!