Герберт Веллс «A Dream of Armageddon»

Чесно кажучи, не зрозумів, чому читачі недооцінили це оповідання. Воно багатогранне, атмосферне, захоплює і занурює в себе, в антураж дирижаблів і пожовклої кінохроніки, не знаю як краще висловити — в атмосферу певної техно-готики чи що 🙂. Нудьга перебування у сірому та непоказному вагоні, історія несподіваного супутника, дилема між правом на особисте життя, любов і порятунком країни чи навіть світу, розв'язка та відчуття порожнечі...

Як на мене, сучасним борзописцям рідко вдається досягти такої щільності упаковки думки, досягти таланту письменства подібного Веллсу. Адже перебуваючи ще на зорі технологічної революції, революції у жанровому та письменницькому ремеслі, автор зміг у своїй творчості передбачити чи зачати багато різних ідей та напрямків фантастики. Мені, читаючи його вже далеко не сучасну творчість, залишається лише дивуватися, що зміг би творити автор, якби він був більш знайомий із сучасними успіхами наукових та інженерних можливостей, чи багатьом пізнішим автором властивий подібний дар передбачення і подібна широта тем, що піднімаються у творчості...

Тут автор у формі сну свого героя пророкує глобальний конфлікт, пророкує вирішальну роль авіації в ньому (і не треба посміхатися від дирижаблів, людям в епоху, коли авіація робила лише боязкі перші кроки, складно було відпустити фантазію настільки, щоб уявити можливості сучасної військової летючої техніки). Пророкує також і роль окремої особистості у розв'язуванні подібного конфлікту, робить кілька мазків загального божевілля та фанатизму: подругу героя натовп криє лайкою та ганьбою за відсутність значка божевільного диктатора на грудях. Наслідки війни і зброї недалекого майбутнього жахливі... Оповідання-передчуття, оповідання-пересторога Веллса вийшло 1901 р., але на жаль, як і тоді, так і тепер, подібне застереження — голос волаючого в пустелі (навіть оцінка твору про це говорить), так і не був почутий, і через 13 років почалась перша світова війна. Потім була друга, потім... цікаво, а кого автор мав на увазі під «великою північною країною» із «зграєю шахраїв» біля керма, що взяла на озброєння «захопливі нісенітниці і гучні гасла»?

Але оповідання вражає не лише масштабом передбачення. Наріжним каменем автор ставить філософське питання жертви особистісного на догоду загальному благу, причому здебільшого така жертва «всесуспільством» може бути не прийнята і в результаті ганьблена, особистісне ж безповоротно втрачено. І головний герой із цією дилемою: все втрачено, і в його владі все було змінити.. або вибрати кохання свого життя.

Ну і фінал, зі своєю вже психологічно-психіатричною проблемою. Людина настільки увірувала в реальність свого сну, що стала жити в ньому. Але приємний сон швидко перетік у кошмар і на цьому обірвався, а людина по суті залишилася уві сні і не може повернутися в реальність, що видається їй примарною.