Олександр Купрін «Жанета»

Ця повість справила на мене двоїсте враження. З одного боку, вона надзвичайно лірична. Тут і професор, колись раптово одружившись, він намагався бути і добрим чоловіком, і люблячим батьком, але тепер позбавлений і нестерпної дружини, і любові зіпсованих матір'ю дочок. Тепер він змушений бути в еміграції, далеко від батьківщини, від друзів... Тепер майже єдиний його товариш - це П'ятниця - дворовий розбійник-кіт, якому Симонов, сам ледь заробляючи собі на хліб, купує печінку. Ці описи змушують перейнятися симпатією до дивакуватого в Парижі професора. Можна навіть додумати, що й емігрантом то він став теж не від хорошого життя. Багато в той час було подібних емігрантів, про що автор зі зрозумілих причин не зміг розповісти детальніше, але ми то можемо додумати - у того ж Булгакова є подібні персонажі, які чомусь не поспішають захоплюватися країною перемігшого комунізму, з раєм, який без п'яти хвилин як настав для простих робітників і селян. Але це щось мене повело в бік.... 🙂

Сама Жанета, виписана автором з надзвичайною любов'ю і симпатією, теж розчулює. Це надзвичайно жива і рухлива дитина, яка, якби не сувора мама, не обмежилася б лише чотирма вулицями 🙂. Водночас Жанета дуже добра й не по роках тямуща й чуйна - її люблять усі 4 вулиці її королівства, не тільки наш професор, вона допоможе і сліпому вулицю перейти, й інвалідові-шарманщикові подаяння підібрати, і до Симонова участь виявить...

Ось ця лірика, доброта і приваблюють у творі. Крім того, мені було цікаво почитати описи звичаїв молоді початку століття - "кубістів, футуристів, акмеїстів і навіть нічевоків", які мені якось дивно перегукуються з сучасними "готами, еммо і так далі й тому подібне" - істинно, нічого не є новим у цьому світі, - все лише новий виток спіралі історії. І навіть модна тепер одностатева "любов", виявляється, в моду увійшла далеко не тепер, а ще за часів автора ятрила молоді уми робітників і колгоспниць... Цікаво було почитати сватання Симонова, сповнене навіть якимось еротизмом початку століття 🙂, до дівчини, що стала його дружиною, яку він сприймав як молоду і безневинну, але яка на ділі виявилася пропаленою представницею тієї молоді, вульгарної і розбещеної, про яку я писав вище. Цікавими є описи Парижа, теж наповнені безмірною симпатією автора.

Але з іншого боку, початок (до сватання) здався дещо нуднуватим, а портрет Жанети, такий природний і приємний в одних місцях, в інших же виходив неприродним, її промови не відповідали віку тощо. Так що залишалося певне відчуття надуманості й натягнутості дитячого образу, здавалося навіть, що автор не розуміє дитини й не має або не знає власних дітей, для реалістичності цього образу. Ось така вийшла подвійність. І в мене склалося подібне відчуття, маючи перед собою власних двох дітей схожого віку, тож, гадаю, маю з чим порівняти 🙂. Саме ці "штрихи" і шорсткості й не дали мені виставити оцінку вище.