Роджер Желязни «The Sleeper»

Історія не сподобалася абсолютно, можливо я звісно не любитель коміксів... (хоча мені чомусь здається, що деякі комікси мені могли б і сподобатися, схиляюся все ж більше до якості реалізації та рівня опрацювання світу). При цьому, початок був дуже навіть нічогенький, атмосфера нагніталася, незважаючи на усвідомлення цілковитої неможливості та нереальності (здавалося, що це якийсь поганий сон, тим паче, що повість і починається описом проблем зі сном, і хлопці от-от мають прокинутися). Фантасмагоричний жах всього, що відбувається, було описано дуже жваво та реалістично, і я з нетерпінням чекав на розкриття, в чому ж сенс та яке пояснення всього того, що відбувається. Кройд невблаганно засинає, що ж на нас чекає, чи це один зі згаданих на початку його кошмарів?

На цьому місці все оригінальне і цікаве закінчилося. Далі пішов суцільний комікс, який просто вражає своєю безглуздістю: все далі живе і відбувається як ні в чому не бувало, ніхто не здивований, жодних новин, реакції уряду, громадськості... Комунальні служби просто не встигли ще все сміття і розбиті машини прибрати з вулиць..., навіть не згадується, чи спіткало це лихо лише це місто, всю країну, або весь світ. Сам Кройд теж не відчуває ні здивування, ні страху, ні психологічного дискомфорту (просто суцільний контраст із реалістичними картинами першої частини), просто ледве прокинувшись посеред ночі, повторюся, нічому не дивуючись, 14-річний хлопець, 5 хвилин як монстр, іде в місто виламати кілька складів. Рідня Кройда реагує теж - верх лаконічності: о прокинувся? - Іди поїж.

Треба, щоправда, сказати, що читав я його як окремий твір і гадки не маючи ні про який світ Диких карт, тож і оцінювати його буду як окремий твір, бо відношення твору до певного циклу, звісно, деякі нюанси розставляє на місця, але знайомитися з рештою циклу заради їхнього прояснення, я, після «Сплячого», поки не планую 😉.

Дивуватися, як 14-річний підліток без питань став заробляти собі на існування, я вже не буду (хлопчикові, звісно, не хотілося завдавати охоронцеві болю, тим паче вбивати його, але...). Згадаю лише кінцівку, настільки безглузду, що я навіть вирішив, що вона повинна мати продовження в наступній частині желязнівського «Джокера», тож прочитав і її. Після чого переконався, що твори самостійні й кінцівка першого свого продовження в наступному не має. Ба більше, після неї залишається стійке враження, що саме через неї і городили весь город - це ж треба стільки всього понаписати тільки заради того,

Я шокований, іншого пояснення, навіщо тягти за вуха мутанта в процесі перетворення на церемонію, коли все, здається, стоїть проти цього і заважає цьому, я не знаходжу. Але такий примітивізм мене добив і розчарував остаточно.