А.П. Чехов «Будинок з мезоніном (Розповідь художника)»

Це дуже глибоке, філософське, багатопланове оповідання, в якому Чехов виклав 2 погляди, 2 шляхи, до яких варто прагнути людям у своєму соціальному житті. У ньому розгорається гостра полеміка Ліди, молодої дівчини з активною громадянською позицією, і людини творчої, митця, який безцільно проводить свої дні винаймаючи житло в глибинці. Водночас це оповідання про липи, алеї, клумби і, звісно, будинок із мезоніном. Воно пронизане невловимою романтичною ниткою, що талановито передається через описи краєвидів, духу місцевості й особистих переживань, почуттів митця до сестер, до способу життя московитської глибинки в особі її поміщицької верстви.

Щодо полеміки, то, читаючи позицію Ліди, з нею важко не погодитися, що, щоб щось змінити у становищі життя народу, селян, треба щось робити, діяти, займатися просвітництвом, покращувати побут села, розбудовувати там бібліотеки, надавати медичну допомогу тощо. І Ліда не просто розмірковує про це, вона активно присвячує цьому своє життя, у свої 24 роки не маючи хлопця, ризикуючи лишитися старою дівою і тиснучи авторитетом матір та сестру.

Здається, Ліда має рацію, що їй можна заперечити?, думав я, читаючи. Але при зрілих роздумах і художнику, від імені якого і ведеться розповідь, не особливо заперечиш. Він стверджує, що людину вирізняє здатність мислити, шукати сенс свого існування, і в цьому покликання людини, важка виснажлива праця з ранку до вечора не залишає людині часу на думки про велике, перетворює її на тварину, яка працює все життя, не піднімаючи голови, щоб не померти з голоду. А всі Лідочкіні просвіти, медицина та інші нововведення на селі лише плодять нові потреби, змушуючи ще довше, ще наполегливіше гнути спину, щоб заробити й на них. Тоді як певний клас (до якого митець зараховує і себе, і Ліду) нічого не робить, проводячи весь час у марноті й користуючись плодами праці гнобленого народу. І поки не поламати подібний соціальний устрій - усі Лідині зусилля будуть даремними.

Не знаю, що думав автор, але мені здається - мають рацію обидвоє, точніше, ці позиції доповнюють одна одну, нарізно залишаючись неповноцінними. Але в оповіданні вони не знаходять взаєморозуміння. Ще одним "шаром" виступає те, що більш молода й гаряча Ліда, категорично відмовляючись почути, обміркувати іншу позицію, не маючи сама особистого життя, своїм авторитетом вона позбавляє його і свою молодшу сестру, у цьому в оповіданні звучить і драматична нотка. Тиху провінційну ідилію порушено і Женя змушена покинути маєток.