Філіп Пулман «Книга пилу. Чарівна дикунка»

Дивився я якось досить непоганий такий фільм, «Золотий компас» називається — яскрава казка, яку можна із задоволенням переглянути і дорослим. Дізнався, що це, мовляв, екранізація світового бестселера Ф. Пулмана. Захотів ознайомитися, але щоб двічі не вставати, вирішив почати одразу з приквела з такою, вже не знаю, мальовничою чи багатообіцяючою назвою — «Чарівна дикунка» та совою на обкладинці. І ось ділюсь враженнями.

По-перше виявилося, що «Чарівна дикунка» - це звичайний човен, каное, яким, не надто відповідальні батьки, дозволяють плавати по Темзі своєму одинадцятирічному пацану - герою роману, Малкольму, - куди і коли йому заманеться. По-друге, і сова теж виявилася ні до чого... Ну що ж, за назвою я чекав чогось іншого і водночас більшого. Та й сучасних дітей на лід одних відпускати не можна — знайдуть де і втопляться, а тут взагалі, хлопчисько до того розперезався, без нагляду батьків, що дочекався потопу, взяв ще подругу на чотири роки старшу, чуже немовля на підгузках та молоці, посадив до себе в човен і поплив до Лондона шукати дитині батька. Зрозуміло, що громадськість одразу обурилася і в особі якихось двох протиборчих організацій пустилася слідом, правда вже не на веслах, а на моторках і гелікоптерах. Тут же за ними ув'язався якийсь маніяк Жерар Бонвіль, із цих, з учених, мабуть схибнувшись на ґрунті цього самого пилу. Маніяк хотів запопасти собі дівчинку, але тут я трохи не зрозумів, спочатку він ніби хотів меншу, а потім почав кидатися і на ту, що старша, а може він собі задумав відразу і обох, якось так.

Книга не рівна по сюжету: першу половину займають спокійні монотонні описи, як цей Малькольм туди-сюди пішов, туди-сюди поплив, там допоміг, тут допоміг. Він взагалі зразковий і всім безвідмовно допомагає, з однолітками не грає, тільки дай уроки повчити та допомогти комусь. Потім у школу пішов, у шпигуна пограв, ставні робив, столи протер і т.д. Нудно коротше. Потім річка помчала, за нею сюжет, стало цікавіше. Так я навіть почав вагатися між 6 і 7 у своїй оцінці, якщо першу половину відкинути — оцінка вище.

Але ще заважають недоладності. Як я вже казав, 11-річний хлопчина який між школою та уроками вибирає замість пограти з однолітками щодня комусь допомогти — батькам у таверні (справ безліч), в монастирі на кухні, теслі в майстерні тощо — викликає у мене сумніви в плані, а чи давно автор бачив справжніх дітей? І взагалі, як він все це встигає, адже в один (кожний) день, окрім школи та домашки, він встигає допомогти їм усім, ще й сплавати здати звіт по шпигунству, ще й прочитати кілька пристойних за обсягом книг, походу щотижня... Хотів би і я бути таким продуктивним. Потім, не зрозумів з цієї книги концепцію деймонів. У фільмі вони виглядали кумедно, але яку функцію вони виконують крім антуражу і навіщо їх придумав автор залишилося для мене загадкою. Потім, витає в цій книзі якесь очікування важливих подій, які мають відбутися колись, але не в цій книзі. Тоді контраст між моторками, гелікоптерами і з відчуттям часу по суті середньовіччя, плюс ельфи, умертвія якісь... Все це зі знаком мінус.

Отже прочитати то прочитав, але не в захваті, навіть продовження про компас розхотілося поки читати, але може воно цікавше?