Жозеф Роні «Печерний лев»

Книга, звичайно, може читатись самостійно, але все ж таки це пряме продовження Боротьби за вогонь. Без подробиць, щоправда, залишається як загинули всі безплечі ва, якщо вони здружилися з уламрами. Але тепер їх останній представник Зур разом із Уном, сином Нао, який у попередній частині повернув уламрам вогонь і став їх вождем, теж вирушають у подорож. Молодих людей у небезпечні мандри жене не нагальна потреба, а проста примха у вигляді непереборної жаги мандрування, яка, до речі, чужа іншим їхнім одноплемінникам. Книга мені здалася менш цікавою від першої частини циклу, той же інтерес у мене прокинувся лише ближче до її кінця, але поміркувавши, що в юності книга була б мені не менш цікава більшості пригодницьких книг, якими я тоді захоплювався, я вирішив залишити оцінку такою самою - 8.

Псували враження певні нестикування, порівняно з якими перша частина видалася логічнішою і стрункішою. Наприклад, автор легко оперує тисячами років для позначення тих чи інших еволюційних процесів. Але всього лиш за 15 років, що минули з моменту подій Боротьби за вогонь, клімат змінився настільки, що холод та відсутність їжі змусили плем'я уламрів мігрувати на південний схід. Це за 15 років то? Ми ж пам'ятаємо, що там навіть натяку на це не було і їжі було вдосталь. Далі, у першому романі Нао зі своїми двома супутниками у пошуках вогню покривали величезні відстані, щоб його роздобути. Вони надивились різного, і звірів і ландшафтів. Але в даному романі плем'я тупо вперлося в гору і не могло її обійти, лише нашим двом героям вдалося це зробити, і то виявивши наскрізну печеру. Далі вся подорож виявляється наповненою постійною боротьбою з дикою природою в особі різноманітних хижаків за власне життя. Але варто мові зайти про суперництво з іншими двоногими, складається враження, що всі хижаки різко перестають цікавитися людьми і т.п.

Герої подорожують незвіданими землями, перемагають різноманітних хижаків, воюють із конкуруючими підвидами, приручають доісторичного лева — загалом все як у першій частині. Потім зустрічають місцевих амазонок... теж дивно з якого це переляку у стародавніх людей міг скластися уклад, коли самці живуть окремо, а їхні жінки окремо, до того ж ще й самотужки виховують дітей. Насторожує і те, що Ун свою «наречену» знаходить у більш відсталому племені, а не в більш просунутому, такий собі еволюційний регрес. Сам то він, як і його батько, виглядає більш розумним, ніж власні одноплемінники.

Підсумок: слабше, але в цілому гарне пригодницьке чтиво в досить рідкісному антуражі первісних людей кам'яного віку, орієнтоване більше на молоду аудиторію.