Володимир Рутківський «Сторожова застава»

Захоплива підліткова повість історико-пригодницького плану. Повість хоч і про попаданця (правда досі не надто читаний мною жанр), але сучасність досить органічно вплетена в канву сюжету. В епоху інтернету та мобільного зв'язку головний герой, п'ятикласник Вітько Бубненко, перейнявшись пошуком історичних коренів своєї малої батьківщини і просто в силу вікових нахилів пограти в істориків та героїв, готує штаб для своїх однодумців у покинутих, досить давніх глиняних копанках у місцевому яру. Несподівано його заступ, яким він саме рівняв стіну, провалюється в діру за якою виявляється нова печера, а вихід з неї веде в іншу епоху і наш Вітько одразу потрапляє в розпал невеликої сутички з половцями. Все це можна було б навіть не відносити до абсолютної фантастики, тому що в кінцівці хлопця просто відкопують з-під завалів глини, що обвалилася, якби не одне але — хлопець у своєму світі відразу знаходить кілька артефактів, дізнатися про існування яких він зміг перебуваючи «по той бік». І навіть події середини повісті, легенда про змія з нори, про болотяне чудовисько — якщо розібратися, цілком можна вкласти під визначення історичного твору. По суті ніяких яскраво фантастичних подій там не відбувається, якщо не рахувати знайомства з билинними богатирями, але ж якщо вдуматися, то і під билинними легендами, цілком реально могли існувати реальні історичні персонажі, з якими й зустрічається головний герой.

МуроВець (саме з «В»), будучи вже зрілим мужиком, не проти, виявляється, потай поживитися черешнями з чужого саду, а попович, який не має до попів жодного відношення, — більшу частину свого часу присвячує тренуванням молодої дружини (бо й сам хоч уже й вправний, але ще молодий). Признаюсь, напочатку 2016, коли я прочитав цей твір і писав цей відгук, таке авторське переприсвоєння богатирів Київської Русі та Києву мене трохи подивувало, бо ж моя ще совкова школа розповідала мені інше, але автор стверджує, що провів певну архівну роботу, та його погляд на цю історичну епоху має право на існування і може бути історично обґрунтованим. Від себе ж можу додати, що певний інтерес його погляд пробуджує, а перегляд інтернету по прочитанні підтверджує, що автор справді не просто все вигадав - москалі тирять все підряд, в тому числі чужих героїв, назви, мову і т.д.

PS: не думаю, звичайно, що дітей сильно зацікавить історичне підґрунтя, а ось пригодницька складова моїм «підліткам» сподобалася. Крім того, популярними для «попаданців» епохами, напевно, можна вважати першу і другу світові війни, а тут у автора, так би мовити, немає конкурентів 😉...