П'єр Буль «La planète des singes»

Після перегляду чергового фільму на цю мавпячу тему, вирішив таки прочитати першоджерело — а з чого то все починалось? Прочитав. Не скажу, що сильно вразився, але, думаю, цю книгу все ж таки прочитати варто. Хоча виглядає вона вже навіть старшою за 1963 рік її написання. Війна світів Уеллса мені і то здалася сучаснішою.

Можна, звичайно, стверджувати, що автор провидець і так алегорично застерігав білого європейця не втратити себе і свою землю під хвилями мігрантів третього світу (це так по сучасному актуально), але мені здалося, що автор на цьому не акцентувався. Ось навіть порівняти з Оруеллом та його антикомуністичними утопіями — вони настільки концентровані, що сумнівів щодо ідеї творів просто не виникає. Чого не можу сказати про Планету мавп. Тут фактично немає расового тертя, людство просто розледаріло і поступилося своїм місцем, і якщо це викликає якісь аналогії з сучасністю, то вони мені здалися далеко не основоположними. Просто автору стала на часі гарна ідея, а що як поміняти місцями людину і мавпу, яка вважається його еволюційним попередником? А що би було, якби царями природи були не люди, а примати, як би довелось сучасній людині потрап вона у такий світ? Якщо тут ідея в расовому протистоянні чи модній тепер толерантності, то з тим самим успіхом цю книгу можна притягнути до зелених та захисників тварин, типу за відміну експериментів над тваринами, тестування фармакологічних чи косметичних препаратів на них або навіть до веганства — м'ясо взагалі мавпи в книзі їли?

Можна також звинувачувати екранізації у спотворенні ідеї автора або відсутності якоїсь там філософії на користь нестримної видовищності, але коли герої автора пів книги ходять голі, мавпи наполегливо не дозволяють носити одяг; сцени полювання; Улісс знаходить спочатку одну свою любов у примітивному (за сюжетом) звірі Нові, потім певні почуття з'являються у них з шимпанзе Зірою, герою демонструють досліди на мозку, зокрема з генетичною пам'яттю людей, знаходять ляльку, що говорить, якій сотні років і т.д. — що це, якщо не видовищність? Навіщо тоді на режисерів нарікати, якщо й у автора видовищність превалює над філософією? ?

Але основний мінус, який не дав підняти мені оцінку, це герої місцями, і часто, до крайності поводяться безглуздо. З самого початку кидають корабель так, що будь-яка тупа мавпа може його легко знищити, опиняються навіщось без одягу в дикому племені, прилетіли на чужу планету і банально не в змозі протистояти нападу зграї диких, по суті, звірів. Чого ж тут дивуватися, що місцеві розумні представники цивілізації не знаходять різниці між прибульцями і дурними дикунами? Хвалений професор геть сам дичавіє як за помахом чарівної палички, знаходить собі самку і сидить щасливий у клітці зоопарку, випрошуючи собі банан. Це як? Навіть у фільмі сценаристи не змогли пройти повз цю тупість і змусили мавп зробити йому трепанацію, щоб якось пояснити цей його стан. Далі краще не стає: ГГ Улісс, сидячи в клітці, по команді пускає слину, чим пишається, і взагалі часто зривається і веде себе як дикий звір, кидається на пруття клітки, бореться за самку і т.п. Ніхто в цілому інституті не може відрізнити розумного прибульця від нерозумних тварин, навіть Зірі на це потрібно кілька місяців (!).