Елеанор Портер «Полліанна дорослішає»

Після першої книги про Полліанну, що дуже мені сподобалася, продовження трохи розчарувало, я навіть вагався у своїй оцінці між 7 і 8. Але за заслуги першої частини зупинився таки на восьми. Просто хотілося якогось розвитку сюжету, все ж таки головна героїня «Grows Up», у сенсі дорослішає, у сенсі — повинна, виходячи навіть із назви. І те, що органічно для дитини одного віку, має якось із цим віком видозмінюватися. (Подібна динаміка перетворення героя, наприклад, чудово вдалася автору оповідання «Квіти для Елджернона»).

Проте на початку книги ми зустрічаємося з Полліанною, яка подорослішала з попередньої зустрічі на рік, що абсолютно ніяк не позначилося на її поведінці — абсолютне захоплення з будь-якого приводу. Крім гри у радість, додається ще поняття «прописати» або «виписати» Полліанну як ліки. Цей «рецепт» обговорюється досить часу, щоб уже починати втомлювати. Далі її таки виписують у далеке незнайоме місто до чужої тітки, що «несподівано», звичайно, теж страждає на депресію.

А поведінка та сприйняття навколишнього світу дівчинкою починає межувати з дурістю. Як на мене, у такому віці дитяча безпосередність вже має переставати переливатись через край. Але не тут то було. До речі, Полліанна показує безмірну легкість у поводженні з чужими грішми, не бачачи як ними ще можна розпорядитися, окрім як витратити на благодійність, але подорослішавши до 20-ти років і попутно збіднівши, здобувши самостійність, ці ідеї вже чомусь перестають її навідувати. І навіть позбавивши свою героїню багатства, авторка чомусь вважає, що читач має більше співпереживати героїні, ніж тій же прислузі, яка ніколи цього багатства не мала, а тепер згодна прислуговувати задарма — адже вона так любить Полліанну та її чудову, знову похмуру, тітоньку.

Отже, з другої половини книги Полліанна таки різко дорослішає, досягнувши своїх 20-ти років. І в цьому віці вона не тільки може здійснювати мужні вчинки по випіканню пудингу або протерти пил у будинку, вона чомусь поняття не має, про стосунки між різними статями і не здогадується, що може цікавити хлопців (де її авторка вирощувала то між цими двома шматками книги???). Але навіть відчуваючи гостру нестачу коштів, працювати вона не хоче, натомість вона вирішує стати письменницею, чомусь вважаючи, що саме вона має взяти першу премію на цій ниві.

Наприкінці починається формена навіть не мелодрама, а Санта-Барбара, коли всі один в одного перезакохані, але на тлі цього чомусь приходять до абсолютно феноменальних (в поганому сенсі) висновків і поведінки. Наприклад та ж головна героїня вважає себе зобов'язаною в романтичному плані щодо мужчини, якому колись відмовила ще її мати (він же їй якщо не в діди то в батьки точно годиться, при цьому вона типу любить іншого...). А нібито інтрига між Джеймі та Джіммі? Це ж читач ким має бути, щоб не здогадатися ще в першій частині книги?

Загалом мені легше перераховувати недоліки, плюси ж залишаються ті ж — позитив і післясмак першої книги. Добре скинемо ще трохи на вік цільової аудиторії і нехай буде - 8, хоча об'єктивно вона не дотягує.