Аркадій і Борис Стругацькі «Пікнік на узбіччі»

Я дивився фільм, грав у гру, а тепер ось дійшла черга і до книжки. Фільм - важкий похмурий філософський, я б оцінив на сім, хоча визнаю його глибоким і філософським. Він про інше і слабко пов'язаний з оригіналом, просто талановитий режисер скористався самобутнім світом талановитих письменників. Від першої частини гри, незважаючи на всі її численні баги, я був у захваті - і насамперед за її смислове наповнення, яке змушувало вживатися у світ і відчувати себе героєм - що дуже рідко у світі ігор, де здебільшого історія, сенс і філософія навіть поруч не йдуть із картинкою, яка завжди на першому плані. Світ, народжений талантом Стругацьких, дуже органічно й реалістично виписаний у грі та перенесений у Зону Чорнобиля, що ще більше додає реалістичності на відміну від таємничих інопланетян, про яких усі говорять, але показати не можуть.

Ну і природно, після всього цього було б дивно не захотіти ознайомитися з оригіналом, першоджерелом, який крім фільму та гри ще й породив цілу плеяду бездарних і низькопробних наслідувачів і продовжувачів, які прагнуть погрітися (нагрітися) на чужому таланті, якщо самим вдається лише кривлятися.

Що сказати, розчарованим я не був, хоч і в захваті теж. Книга добротна, талант авторів - поза сумнівом, світ дуже реалістичний і самобутній, підхід до контакту - щонайменше оригінальний, і це ще м'яко сказано. Похмура, тужлива атмосфера, мерці, які встають із могил і вирушають до себе додому; вчені, які працюють не покладаючи рук із нульовим ефектом; світ ділків, що плюють на проблему масштабу людства заради сьогохвилинної шкурної вигоди; представники правоохоронних органів, які сьогодні випивають із людиною, а завтра без вагань її застрелять, причому складається враження, що вони, як і ділки, - не дуже переймаються масштабом проблеми, а просто впиваються наданою їм владою. Але світ настільки реальний, настільки низький і брудний, а головні герої настільки реалістичні, що кожен зі своєю гнильцею, що просто нікому співпереживати. Йдеш за ниткою оповіді разом із Шухартом і все чекаєш, коли ж головний герой осягне мету життя, коли ж він відвернеться від дівчаток, пиятик, легкого життя і легких грошей і знайде те, заради чого б варто було жити? І він начебто любить свою доньку, і начебто співчуваєш його важкій долі, дружині, дитині, але розумієш, що, на відміну від дитини, все життя Редріка - це його вибір, у якому він анітрохи не кається і продовжує наполягати. Особистість головного героя низька і вузька, хоча, зважаючи на оповідь з його боку - він невтомно засуджує і зневажає інших подібних же людей. Його дружині можна лише поспівчувати, дивлячись на її чоловіка, але мимоволі ловиш себе на думці, що якби вести розповідь від її особи, то ми, напевно, теж відкрили б якийсь скелет у шафі, а то й їх множину, як в приказці: "яке їхало - таке здибало". Повторюся: поспівчувати можна лише їхній доньці, яка ні в чому не винна, але яку спіткало найжорстокіше покарання; і остання надія їй допомогти, камінь бажань у кінцівці, те бажання, заради якого (моя думка) і варто було жити Шухарту, і тут теж на мене чекало розчарування - ну, не вірю я в бажання, озвучене героєм, - воно настільки дитяче і обтічне,..., що, боюся, не може бути здійснене. І так, у вустах юнця, якого відправили у жертву, воно органічне й гідне похвал, але у вустах такого запеклого хижака, як головний герой? Навіщо ти тоді туди йшов, навіщо вбив юного ідеаліста, який не встиг ще розчаруватися в житті й у людях, якщо навіть не знаєш, чого хочеш?

Отже: дуже сильна, пронизлива, потрібна річ, річ, що волає до читача: подивися навколо, одумайся, до чого ти йдеш, заради чого? Але виконана в реалістично-бруднуватій манері, без ідеалів, без героя, який викликав би співпереживання - тож 8, якби в Шухарта були хоч якісь ідеали, окрім грошей, наживи та легкого життя, можливо поставив би 9.

Ще хотів би сказати кілька слів щодо ідеї, суті твору. Адже відчувається, що твір глибокий, з підтекстом, у багатьох відгуках цю суть бачать і так і сяк. Але чесно зізнаюся, що я її так і не вловив, що конкретно хотіли сказати автори - не відчув. Дійсно, інтерпретувати можна абсолютно по-різному, що і роблять багато читачів, я ж чесно зізнаюся, що однозначної відповіді на це питання у мене так і не склалося.