Аркадій і Борис Стругацькі «Град обреченный»

Дуже складний і насичений роман. Навіть відразу важко навести приклад іншого чогось подібного за смисловим навантаженням і заплутаністю підтексту. Перше, що спадає на думку - чомусь Майстер і Маргарита. Але, як на мене, до Булгакова Град відчутно не дотягує, хоча, що їх, безумовно, ріднить, так це те, що можна як завгодно довго ламати списи в спробі визначити, а що ж хотіли сказати, донести до читача автори. Те, що це не чтиво заради чтива - факт, і за власне верхньою ошатною обгорткою сюжету, як і в МіМ, ховається підтекст і основний сенс твору, щоправда, на відміну від МіМ, його ще складніше осягнути (настільки, що деколи можна взагалі задатися питанням - а чи дійсно він є насправді? чи це автори настільки перемудрили...) і немає тієї багатошаровості.

Проте, незважаючи на досить високу оцінку, ловлю себе на думці, що в Стругацьких мені безумовно подобаються лише деякі твори, та й то до більшості залишаються запитання, та й самі автори для мене доволі спірні. Єдине, що можна занести їм у безумовний актив, це те, що їхні твори спонукають мислити, сперечатися, погоджуватися, але рідко залишають байдужими. До цієї категорії належить і Град приречений, хоча після нього мені важко віднести авторів до "своїх".

Тепер що стосується самого твору. Автори вигадали такий собі "експеримент", який взагалі-то є сюжетоутворюючим і саме довкола нього крутиться вся дія впродовж книги, але його сенс, умови й цілі так і залишаються незрозумілими впродовж усієї оповіді. Від самого початку читач із головою занурюється в театр хаосу і абсурду, який на ясну голову й уявити собі важко: професії, які замість вас вам визначає якась програма, і які кожен житель зобов'язаний періодично міняти за її ж дурною забаганкою; міліція, якій заборонено носити зброю, щоб у такий спосіб не озброювати злочинність, що розперезалася, і не провокувати нападів на правоохоронців, а також інша подібна маячня та хаос із явним сповзанням у бік цілковитого занепаду й здичавіння. Навіть за подібних обставин молодий і завзятий комсомолець Андрій (а саме таким він мені сприймається), геть-чисто відучений радянською системою користуватися власним мозком, схильний бездумно і безапеляційно довіряти владі, коритися і звеличувати систему.

Учасниками цього "експерименту" (незбагненним для мене способом), а за сумісництвом ще й жителями цього міста, стають люди найрізноманітніших національностей, поглядів, професій і навіть року ХХ століття, з якого їх узяли, тим самим доповнюючи кашу, яка утворилася. Так, крім завзято ідейного Андрія, тут від самого початку є його друзі: інтелектуал Дональд, якого Андрій хотів здати, за те, що той дістав собі для самозахисту пістолет і намагався доводити, що "експеримент" дещо маячнявий; єврей Ізя, якого з прямої подачі Андрія покалічили; "колишня" повія - дружина й кохання Андрія (дещо дивно, що програма їй іншої роботи, я так зрозумів, і не пропонувала, тож вона й далі працювала чим уміла, й Андрій їй у цьому завадою не був); і навіть колишній солдат вермахту Фріц - по суті фашист за часів другої світової, що воював проти СРСР, і т.д. і т.п.

Отже, з погляду пошуку сенсу, закладеного авторами у твір, видається вельми символічним, що в усій цій строкатій компанії, найвідповіднішим Андрію за духом доводиться саме Фріц. Ба більше, автори фактично ставлять знак рівності між ідейним комсомольцем і запеклим фашистом: ні, ну звісно, Андрія на перших порах дещо коробить від методів роботи гестапо, але він змушений визнати їхню ефективність, і хоча сам Андрій нікого не катував і не бив, та от на тортури підписував легко. Зокрема до рук Фріца Андрій віддає й Ізю, якого до цього називав своїм другом і разом із яким неодноразово пиячив. У результаті Ізя був побитий, йому поламали руку і він залишився калікою, через те, що не була надана належна медична допомога. Крім того, він безпідставно потрапив до в'язниці, а ось причина його затримання до рук влади, про яку так дбав Андрій, так і не потрапила, натомість нею скористався Фріц, щоб у результаті повалити існуючий лад і самому очолити місто. Та Андрію гірше від цього не стало, і якщо раніше Фріц виконував на прохання Андрія брудну роботу, то тепер уже Андрій став у Фріца в прислужінні. Звісно, Андрій теж залишився не в програші, і тепер він уже друге обличчя міста (після Фріца, звісно), тепер уже йому не подобається одна й та сама душова з представниками народу, він збирає колекцію, окрім колишньої повії, має коханку і т.п. - як то кажуть висновки робіть самі, яка між ними тепер різниця. (На даний момент, це тим більш актуально і символічно, що у зв'язку з останніми подіями в Україні найгучніше кричать про фашизм і найактивніше вимагають зупинити фашизм саме ті, чиї вчинки і справи найточніше й підходять під визначення фашизму. А прочитавши цей безумовно значний і символічний роман Стругацьких, вкотре переконуюсь, що москалі не читають своїх великих співвітчизників, а під дією пропаганди свідомо не в змозі побачити очевидне...)

Ще одне символічне спостереження: поламавши віру, підірвавши храми і переслідуючи релігію, комунізм сам захотів зайняти місце релігії. Святе місце порожнім не буває, людина відчуває потребу в релігії, вірі (за фактом - інакше вона б не виникала) і на звільнене місце православ'я було поставлено нових істуканів, які ще й досі стоять на площах багатьох міст. Так і тут, щоб зайняти порожню нішу релігії, переситившись матеріальними статками і владою, герої вигадують собі віру в такий собі "храм", побудова якого і служіння якому і є метою існування не тільки цього "Граду", але і всього людства загалом.

Ну і кінцівка. Якщо взяти за основу одну з озвучених у романі версій, а що ж таке "експеримент", що це життя після смерті (у романі назване пеклом), то кінцівка - верх логічності та продуманості - ну як ще більш вишукано все це можна було закінчити? Виходить така собі петля Мебіуса - вирушивши в початок - потрапляєш у кінець, і навпаки. До речі, в наявності й інший висновок: а якби людина була не такою жорстокою, жадібною, якби вона була добрішою і мала б віру в добро, а не судила б лише по собі і не чекала б лише пострілу, - все могло б бути інакше, але, підозрюю, що на переконання авторів, людство ще не доросло до того етапу, щоб розірвати це порочне коло, відображене в кінцівці. А події в реальному світі, на жаль, лише підтверджують цей висновок.

Тепер стилістика роману. Розповідь рвана, причинно-наслідкові зв'язки автори розкривають далеко не завжди, позитивних героїв в основі немає, мова брутальна, хоча безумовна заслуга твору в тому, що він спонукає думати, а не є модною тупою жуйкою. Мда, відгук вийшов не маленький, але що поробиш - і роман не простий 🙂.