Павло В'язніков «Его звали Пауль (заметки переводчика)»

Це стаття про характерні ляпи, які дозволяють собі різні горе-перекладачі. І лише Дюною вона не обмежується. Наприклад, хто здогадається про що мова: «Назустріч мені дорогою їхав перамбулятор із жінкою-водієм». Хто знає, як виглядає ця моторошна машина? Якщо вас зацікавив цей агрегат - то ця стаття для вас. (Цей приклад мені просто «впав на слух» і заінтригував більше за інших ?). Так ось «Perambulator» — це звичайний дитячий візок, і відповідно назустріч просто йшла жінка з коляскою. Виявляється, і так буває!

Що стосується Дюни, то автор у своїй статті дає простий і швидкий спосіб визначити якість перекладу, що є у вас на руках. На першій сторінці Дюни є фраза про родовий замок Атрідів — Каладан: «It was a warm night at Castle Caladan, and the ancient pile of stone that had served the Atreides family as home for twenty-six generations bore that cooled-sweat feeling it acquired before a change in the weather».

Якщо в перекладі цієї фрази ви прочитаєте щось про «груду камней» (стаття москальською і про москальські ж переклади), які слугували домом родини Атрідів, то, за твердженням автора статті, — перед вами один із поганеньких перекладів. Приклад такого: «Ночь в Кастель Келадан была жаркой, но груда камней, служивших домом уже двадцати шести поколениям семьи Атридесов, дышала той же приятной прохладой, которая была им свойственна перед изменением погоды».

А ось як це речення переклав сам В'язніков: «Над замком Каладан стояла теплая ночь, но из древних каменных стен, двадцать шесть поколений служивших роду Атрейдесов, как всегда перед сменой погоды, выступил тонкий, прохладный налет влаги».

Але, оскільки я читав Дюну в українському перекладі, то звичайно поспішив порівняти варіанти цієї фрази із тим, що мав. Тепер я спокійний, перекладачі дуже гарно переклали фразу і для мене вона звучить краще за будь-який москальський варіант, у тому числі В'язнікова, хоча не візьмуся судити, наскільки точно вона передає власне авторський варіант ?: «Замок Каладан огорнула тепла нiч; прадавне кам’яне громаддя, що слугувало домiвкою двадцяти шести поколiнням роду Атрiдiв, укрилося холодною росою, як завжди на змiну погоди».