Едґар Берроуз «Повернення Тарзана»

І так, продовжую перечитувати Тарзана - одна з найулюбленіших історій моєї юності. Побоювання, що в зрілому віці від книги мене чекає лише розчарування, не виправдалося ще на першій частині, а в другій насолода від книги зміцніла настільки, що я навіть виставив найвищий бал.

По-перше мені імпонує герой, тут він уже зміцнілий, досвідченіший, вміє читати, спілкується кількома мовами, загалом виглядає реалістичніше, якщо приймати його таким яким він є, а не оглядатися на те, яким чином він таким став. Мені імпонує його шляхетність, та вже одна його шляхетність виглядає фантастичною. І це, на жаль, на жаль для реалістичних героїв і для всього теперішнього цинічного, егоїстичного світу, світу, де в гонитві за особистою наживою не залишилося місця таким героям.

Сюжет швидко змінюється і не дає занудьгувати. Тарзан глибоко переживає фіаско особистих романтичних відносин, що спіткало його в першій частині. Якийсь час він живе у Франції у свого друга Д'Арно, потім вступає до французької таємної служби і вирушає знову на Африканський континент за таємним дорученням. Знайомство з життям бедуїнів у пустельній частині Африки, знову повернення до дикого життя в джунглях, власне плем'я відданих Вазірі та подорож до казкового міста Опару...

Головний герой являє собою відмінне поєднанням мужності і чоловічої краси, що постійно приваблює до нього десь зацікавлені, а десь і захоплені погляди представниць прекрасної статі, особливо молоденьких і симпатичних. І, звичайно, така зацікавленість дає можливість герою знову і знову виявити свою галантність, шляхетність та вірність своїй Джейн. У цьому плані книга, можна сказати, надзвичайно романтична, не будучи жіночим романом, це дуже приваблювало мене в пору мого першого, юнацького прочитання, не залишило байдужим і тепер. У цьому плані книга нагадала героя Говарда - Конана з Кіммерії, особливо сцена порятунку танцівниці з якогось мотелю. Тільки у Говарда короткі оповідання, де в Конана в кожному нова пасія, а тут вірність до Джейн не заважає Тарзану бути галантним з іншими, спускати їх на руках із вікон і взагалі багаторазово привертати їхню увагу.

Далі сподобалася романтика загубленого стародавнього міста Опара, що зберігає незліченні скарби, населеного древніми злісними істотами і, звичайно, зі своєю красунею всередині — куди вже без цього. Таке місто і його красуня — це знову привіт Говарду, хоча скоріше навпаки, адже Говард творив свого героя, що багатьом став до вподоби, на кілька десятків років пізніше, і саме він міг черпати натхнення у Берроуза, а не навпаки. До того ж, Берроуз не задовольняється кліше — а стоїть собі стародавнє місто та й стоїть, ні, він пояснює його існування, як і його багатство — це уламок стародавньої цивілізації загиблої Атлантиди.

І нехай кажуть, що Тарзан, це зосередження численних штамів, але панове, автор не слідував штамам, він їх писав і породжував — подивіться на дату, коли він творив свою історію! Так що залишаюся при своїй думці — це чудова пригодницька книга, що дозволяє із задоволенням і без напруження скоротати кілька вечорів. Хоча згоден, що ідеальним часом для її першого прочитання, має бути юність, і тоді, можливо, книга сподобається вам, як сподобалася мені.