Дуґлас Адамс «Путівник по Галактиці для космотуристів»

Шалена подорож автостопом по галактиці за межею абсурду. Ото вже ніколи не думав, що твір у подібному ключі мені може сподобатись. Принаймні, якщо порівнювати з маразматичною частиною творчості деяких шановних письменників, то тут абсурд вийшов якийсь м'якіший, чи що, або більш перегукується з реальністю. А може просто твір потрапив мені в такий період, що, втомившись від абсурду реальності, стомлений розум знайшов собі відпочинок в абсурді вигаданому? Не знаю. Але так чи інакше книга припала мені в пору і достатньою мірою сподобалася, хоча і шедевром я її не назву. Тож можу порадити почитати її насамперед тим, хто переживає які-небудь життєві труднощі, щоб відволіктися і перемкнутись.

Адже що може бути абсурднішим, ніж знести Землю заради прокладання, нехай навіть дуже потрібної, міжгалактичної траси? А знести будинок окремої людини з усіма його пожитками, нехай будинок і неважний, але людині ж, Артуру Денту, після цього ніде буде жити, вже не здається таким абсурдним? А ставлення виконроба і робітників, що здійснюють знос, мовляв ми все розуміємо, вам співчуваємо, але це наша робота за яку нам платять гроші, інакше нам не буде за що годувати дітей, так що посуньтеся, ми повинні знести ваш будинок, вже взагалі не абсурдне, а цілком собі таке реальне, правда? Отак і перетікає абсолютний абсурд галактичного масштабу в сувору нашу земну реальність. Тим мені, мабуть, цей абсурд і виявився цікавим на відміну від неймовірних психоделічних маразмів, які мають місце у деяких творах того ж Шеклі.

Ще приклад якості абсурду🙂. Двійко галактичних поліцейських:

– Тож, або ви здаєтесь, і ми вас трохи відлупцюємо. Зовсім трохи – ми ж проти фізичного насильства. Або ж ми зараз підірвемо цю чортову планету з усим мотлохом, а заодно ще кілька інших.

– Але це божевілля! – верескнула Тріліан. Ви цього не зробите!

– Ще й як зробимо, – запевнив її поліцейський.

І що? Адже це повний абсурд, але чи так неймовірно виглядають галактичні поліцейські у порівнянні з земними?

А ось англійський гумор в образі Аліси з країни чудес Керола, що деколи приводиться у порівняння, сподобався, до речі мені набагато менше, тому що більш психоделічний і має набагато менше (так мені здалося) відношення до реальності. Тож повторюся, я сам здивувався, що книга мені сподобалася (оскільки люблю логіку та причинно-наслідкові зв'язки, а не неймовірне нагромадження подій, предметів та героїв), але факт.

З.., навіть не мінусів, тому що складно для подібного твору їх виділити за об'єктивними критеріями, але скажімо те, що викликало певне зменшення задоволення від читання. Певна рваність і непослідовність: чому спочатку була одна голова, тоді дві; навіщо взагалі дві голови; чому на всю галактику єдина дівчина, яка приглянулася президенту галактики, виявляється Тріліан із Землі, в результаті у цілком неймовірний спосіб на одному кораблі виявляються 2 єдині землянина зі знищеної Землі; що її привабило у двоголовому ексцентричному маразматику, що вона навіть не згадує про зниклих разом із усією планетою маму, тата й усіх інших? Ну й найголовніше.