Пантелеймон Куліш «Чорна рада»

Раніше не довилось читати цього твору, та він того вартий хоча б з історичної точки зору. Події роману відбуваються 1663 року, тоді як написано його Кулішем біля 1846 року. Різниця більше ніж півтора століття. Автор пише як в часи подій твору московщина колотила Україною, влазила в політику і зіштовхувала козаків між собою. Та і в часи автора, щоб видати свій роман він мусив мати московське "соізволєніє", був у заслані і терпів цензурні утиски. Цікаво порівняти загальні проблеми, що піднімаються в творі із сьогоденням. Знову московщина лізе в політику України і сусідніх країн, знову воює, вбиває українців, бреше, пересмикує і колотить. Тоді ми не вистояли і на понад триста років підпали під їх вплив, підсилюючи їх імперію проти решти світу. Дуже хочеться надіятись, що підсумок теперішнього протистояння буде іншим.

Москалі хочуть собі царя, кривавого тирана і навіть за недовгої демократії обирають собі те саме. У нас же парламентсько-президентська республіка. І в романі автор пише, що козацька Рада стояла вище за волю гетьмана. Так воно ще з тих часів і ще до тих часів, і так правильно, бо на самодурів при владі ми вже надивились.

Та то не вся правда, досить імовірно, якби Україна, Гетьманщина, стояла єдиним монолітом, то нічого московщина чи Польща собі б не викрутили. Не даремно ж у нас є мудрість: "Де два українці - там три гетьмана". А ще Петлюра писав про московських вошей і українських гнид, що їх підтримують. Так і тут, три претендента на гетьманську булаву і всі три бігають до москальського царка по підтримку (тай автор тут таке враження, що гне туди саме), тож він і мав змогу із них вибирати, хто перед ним краще плазуватиме і більше обіцятиме. За Вікіпедією Брюховецький, що колись був слугою у Богдана Хмельницького, погоджувався на скасування гетьманату на користь царського намісника, тож не дивно, що саме він і був підтриманий і призначений гетьманом. В творі яскраво ілюстровано також досить таки наш сучасний популізм. Брюховецький був популярний серед черні, оскільки рядився серед рядових у просто свитку і всім обіцяв золоті гори. Тому для його обрання була скликана саме "чорна" рада, після якої вся чернь забралася не солоно сьорбавши, та вже було пізно і двох інших претендентів було страчено.

Після книги мені стає сумно за наш народ, особливо за чіткі паралелі із сьогоденням. Одні і ті самі улюблені граблі по яких ми із задоволенням уже кілька сторіч скачемо, чим уміло і регулярно користається наш кровожерливий сусід. І нічого не змінюється, знову обираємо собі клоунів, популістів, знову вони оглядаються на москву, знову та стравлює українців між собою і приходить нас вбивати, а потім знову розказує про дружбу і братерство. Це історичний твір, тож за ним козаки були розділені на окремі стани, що кожен висував свого гетьмана, запорожці конкурували з низовцями, лівобережні з правобережними, бідні з заможними, міські з сільськими, ремісленні з бойовими і т.д і т.п. І це щойно після Хмельниччини, що давала потужний імпульс до державотворення. Окремо показана верства розбишацького козацтва, паливоди, що гуртувались на січі, пиячили, буянили і, я так розумію, розбишакували - як не було чужих кого, то й по своїм, більше нічого не знаючи і не уміючи. Отакий то був час. Після звитяги настала Руїна.

У творі є ще стандартна любовна лінія, але сум все одно огортає після твору: я бачу, що ми, як нація, не надто порозумнішали. Я не знаю чи був би Сомко краще за Брюховецького, але знаю, що й тепер ми би знову обирали, того хто більше всього наобіцяє: мир за три дні і шашлики в Криму, але без війни і всім по 1000 грн за рахунок багатих...