Джозеф Геллер «Пастка-22»

Як уже було неодноразово, я не розумів, що саме робить такою популярною/уславленою ту чи іншу річ. Як уже було не раз, перечитавши відгуки, я не розумів, що саме викликає таке захоплення. В одному із відгуків цей роман порівняли з гірко-солодким грейпфрутом. Я їм іноді грейпфрут, але зазвичай віддаю перевагу іншим фруктам, можна сказати, що я його не люблю. Мене іноді вражає в хорошому сенсі абсурд, але в цілому я його теж не люблю. У мене, знову ж таки вже не вперше, складається враження, що вся шанована публіка читала зовсім не той роман, що читав я.

В анотації роман названий саркастичним, з чорним гумором, фарсом, гротеском та акцентованим на жорстокій абсурдності війни. Воно все начебто так, але в той же час роман пройшов якось повз мене і особливих емоцій не викликав, хіба що дещицю гидливості. Тому що концентрованої саме антивоєнщини, я майже не помітив, хіба що наприкінці роману є кілька яскравих емоційних сцен. В принципі антивоєнний настрій присутній протягом усього твору, ховаючись у сценках абсурду та бюрократизму життя авіабази, але він просто тоне в концентрованому бажанні героїв роману з кимось переспати, зняти повію, залізти під спідницю медсестрі або хоча б потискати цицьки. Саме цю ідею я і розгледів як центрову. Нав'язлива ідея сексу переслідує основних героїв роману всю розповідь, у різному антуражі та під різними «соусами».

Автор роману Дж. Геллер мав досвід бойового бомбардира подібної авіабази і, мабуть, свій роман грунтує на власному досвіді. Тобто він описує бюрократичні закорючки, що мали місце, зводячи їх у ступінь архіабсурду: типу як списати загиблого пілота, якщо він прибувши не встиг зареєструватися і загинув; або як людину записали в загиблі, тому що літак на якому він був лише номінально на паперах, заради галочки, - розбився, хоча сам герой цього сюжету був у цей час на землі; або як абсурдно безглуздо здійснювався пошук того, хто ж підписується на документах Вашингтоном Ірвінгом; або історія з майором, який став майором лише тому, що батьки дали йому ім'я Майор і т.д. і т.п. Описує і тупість та недалекість командування, що мала місце, описує як на війні можуть наживатися свої ж товариші по службі, зводячи все до крайнього абсурду на кшталт бомбардування своєї ж бази, треба розуміти, за винагороду; або служба за гроші і своїм і німцям під час бомбардування одного мосту, підставляючи своїх же товаришів під смерть. При цьому герою цього сюжету нічого не було, навпаки він вживався в роль якогось темного кардинала, причетного до управління базою і навіть вище.

Але подивимося на психологію героїв Геллера. Тут немає жодного героя, нікого хто хоча б частково оперував поняттями обов'язку, служіння вітчизні, ідейного борця з «коричневою чумою» тощо. Тут тільки тваринний страх за своє життя і те ж тваринне бажання потр..ся. Я звичайно розумію, що всі бояться за своє життя (і це нормально, було б дивно якби навпаки), що відлітавши належну кількість вильотів люди протестуватимуть проти підвищення цієї норми і вимагатимуть списання на землю. Але все не може бути так однобоко, як описує автор. Напевно повинні були мати місце різні випадки та різні характери. При цьому є речі, якими можна пишатися, а є вчинки, які навіть справжні герої уникали б демонструвати на публіці. Так от, якщо автор бачив навколо себе лише малодушність і ницість, все одно не варто всіх мести під одну гребінку, навіть якщо сам такий. Звичайно, бачити навколо всіх у такому ж світлі, як сам легше, але це огидно.

І останнє. Про антивоєнний роман. При цьому словосполученні у мене відразу спливають приклади бравого солдата Швейка і романи Ремарка (можу ще згадати солдата Чонкіна, але він дещо в іншому стилі), спробую з ними порівняти Пастку. Так ось Швейк Гашека, важкий роман наповнений гострою сатирою і безвихіддю, від чого здається ще більш реальним і від того ще більш важким. Ремарк «На західному фронті без змін», «Повернення» - тихий жах реальної війни, усвідомлення повної безглуздості того, що відбувається, немає місця гумору та сатирі; разом з тим його герої дуже реалістичні, вони виконують накази та намагаються вижити, їм співпереживаєш, читати важко. Геллер - війна доведена до абсурду, більше ідей нема, читати легко, якщо не брати до уваги деякі сцени, що до війни прямого відношення не мають і від того ще більш огидні. Наприклад пілот Аарфі, маючи величезний вибір із ким переспати по добрій волі, зґвалтував милу дурненьку дівчину покоївку. З нею ніхто не спав, бо вона була не гарна. Потім він її кілька годин тримав замкненою у шафі, після чого викинув із вікна, вона розбилася та померла. Аарфі це зробив, оскільки його кредо було ніколи не платити за «кохання», і вважає, що він не мав вибору...