Володимир Малик «Посол Урус-Шайтана»

Слухав уривками під час монотонної роботи і з великими проміжками, тому враження можуть бути не досить цілісними, але вони є 🙂. Отож знову бідна нещасна Україна плюндрована лихими татарами та, ніде правди діти, місцевими лиходіями. І все ніби й так, та й трішечки не так - занадто тенденційно. Я розумію, що автор писав і видавався під час союзу нєрушімого рєсбулік свабодньіх і написати правду, що окрім татар і поляків у України був ще один екзистенційний ворог - Росія, він не міг. Але від подібного пересмикування верне, і особливо тепер.

Наприклад автор пише «Всупереч волі народу, він (Юрась) зламав Переяславський договір з Росією і знову кинув Україну на поталу польській шляхті.» Ну звідки йому розписуватися за волю всього народу? Шевченко за 200 років після угод написав: «Якби-то ти, Богдане п’яний, Тепер на Переяслав глянув!... Амінь тобі, великий муже! Великий, славний! та не дуже…», чи не він був співцем народної волі? Та й де ті угоди, щоб можна було судити хто їх порушив? Я б і Хмельницького утримався ганити, як то робить Шевченко, не бачачи самих угод: може їх і не було, чи там було таке, що Москва пізніше свідомо спалила - як то такі важливі угоди, на яких підлі москалі будували все братерство, та й зникли?

Далі, український лихий шляхтич, із такими як сам спільниками, приторговував українськими красунями в турецькі гареми. І за спробу героя звільнити кілька таких полонянок, поки вони були без охорони, запопався, щоб не стало, посадити героя на палю, жорстоко мордувати, а потім ще й притопити. Не те щоб я сумнівався в існуванні подібного з боку рідної неньки, але у того шляхтича що, нагальніших справ не було? Автор не перебирає з невмотивованою жорстокістю? Чи ж ті ж татари, для чого псувати товар, рабів, полонених я маю на увазі? З мого досвіду хазяїн дбайливо доглядає і коня, і живність, яку пізніше заріже, чи не подібного ми маємо очікувати й у випадку з людським товаром? Чи торговці мають безжально і безпричинно батожити (канчукувати) свій із ризиком захоплений "ясир", та й навіть зарізати уже пригнавши в Крим під час розподілу здобичі? Натомість випадковий донський москаль заступає героя власним тілом від побоїв. Різне звичайно було, але чи не москальські тут випадково наративи і намагання ще більше очорнити тих же татар і поляків, натомість вибілити московитів? Тенденційно?

Це такий погляд на початок роману, але далі, коли герої і події перебрались із більш відомих мені просторів рідної України до Криму, Туреччини, Болгарії... мені стало важче ловити автора на тенденційності і видумках, хоча, думаю, нікуди вони не ділися, і я втягнувся, звик і читати, тобто слухати, про пригоди молодого козака Арсена Звенигороди, що будь що намагався вижити і виконати своє завдання у ворожій чужині, стало цікавіше, виникло співпереживання. Більше того, за майстерністю автора такий, хоч із претензіями на історичність, суцільно пригодницький твір, як на мене, можна сміливо порівнювати для юнацького читача із творами метрів пригодницького жанру. Якщо ж порівняти із колегами, так би мовити радянського цеху, то твір нічим не згірше, якщо не краще за ті ж практично культові твори Єфремова типу «На краю Ойкумени». Ось тільки співця комунізму Єфремова, що писав про пригоди греків і єгиптян совкова пропаганда розганяла не в приклад потужніше, ніж Малика із пригодами якихось там козаків в їх намаганні вивільнитися із рабства.

А так, багато жорстокості, кров ллється рікою, тріщать поламані кістки, стріли впиваються в тіла, випадкові супутники героя гинуть пачками, людина людині ворог, незалежно від роду-племені, хоча друг може виявитися несподівано там, де й не чекав... Відчуваються роялі: часто легко передбачити визначний вплив на героя, щойно зустрітого нового персонажа, майбутню зустріч із героями ніби побічної оповідки випадкового в'язня, чиїм сином виявиться безрідний яничар і т.п. Та все ж, початок на 7, а загалом 8. Щоправда кінцівка передбачає скоріше роман-епопею, ніж окремі романи циклу.