Джон Віндем «The Kraken Wakes»

Цей роман у тренді більше ганити 🙂 і, без сумніву, він гірший за Триффідів, і навіть якщо його розглядати самостійно, він має досить багато недоліків. Але, тим не менш, відтоді як мені потрапив до рук томик Віндема, я відпочиваю і насолоджуюся 🙂. І незважаючи ні на що, мені здається, публіка до нього надмірно сувора, особливо коли я порівнюю з деякими не менш притягнутими творами Желязни, Азімова, Шеклі, які мають масу фанатів, то знову переконуюся, що Кракена недооцінюють або судять надмірно суворо. Ні, з одного боку зрозуміло, що після Триффідів, Лялечок... публіка чекає роману того ж рівня, а цей дещо слабший. Але чи настільки вже вони різняться? Їх (сюди ж можна додати і Зозульок) об'єднує неспішність оповіді, відсутність виразного (причина-наслідок) початку, запах апокаліпсису, що витає довкола, і кінцівка з великим знаком питання. У всіх цих творах автор на тлі гнітючої апокаліптичної атмосфери проводить у кожному романі свій соціальний експеримент: як сучасне суспільство поведе себе за тих чи інших умов?

- У Тріффідах більшість людей планети осліпли, а зрячі, що залишилися, до того ж стикаються з загрозою ходячих рослин, які почали боротися за домінування. Перехід до цього стану відбувається фактично в один момент, а антураж дуже нагадує чужорідне вторгнення;

- У Зозулях Мідвіча людство стикається з вторгненням невідомого розуму, причому вторгнення не очікувано-військове, а закамуфльоване під людських дітей, які з віком дедалі менше приховують як своє походження, так і результат у випадку їхнього безперешкодного дорослішання;

- Лялечки, тут начебто немає явної чужої присутності (вторгнення), але зеландців, що еволюціонували після невідомої катастрофи, і "місцевих" телепатів можна розглядати як два боки однієї медалі - прихід на зміну традиційному людству (частині, що вижила) наступного витка еволюції, наділеного якісно новими здібностями, та сліпа спроба решти цьому протистояти;

- Ну й Кракен, класичне вторгнення невідомого супротивника з неординарними, несподіваними відносно землян здібностями й можливостями. Щоправда, від класичного це вторгнення відрізняє невідомість супротивника (на перших порах світові держави взагалі сперечаються, а чи є він?) і неквапливий, повзучий його характер.

У всіх цих прикладах Віндем препарує не саму динаміку подій, а соціальну реакцію суспільства на певну глобальну проблему катастрофічного характеру. Ну невже лише мені помітні їхні спільні риси?🙂

Тепер те, що на мій погляд робить цей роман гіршим за згадані:

- дещо більш рване, хаотичне викладення матеріалу;

- підкреслена вузькість і тупість мислення обивателів, урядів різних країн, навіть журналістське подружжя - головні герої оповіді - з хронічною недовірою ставляться до гіпотез і пророцтв лікаря Бокера, незважаючи на таке саме хронічне їхнє здійснення та відсутність у цьому інтриги для читача (з боку читача правота Бокера очевидна й аксіоматична);

- не натуральні, не життєві риси подружніх стосунків головних героїв: за нібито великого кохання вона, не сказавши жодного слова, може будувати стіни й сараї на спільній дачі; він - місяцями жити на віддалі, не знаючи й не цікавлячись, чим зайнята дружина; вона може виїхати, не попередивши чоловіка, куди й наскільки, незважаючи на очікуваний приїзд останнього після місячної розлуки, і т.п. Дітей немає, і ця тема не порушується, хоча одружені не вчора...

- ну й трохи дратували постійні однобокі шпильки в бік СРСРу за "мир у всьому світі ціною застосування будь-якої наявної зброї". Останнє, якби воно було менш нав'язливим або більш інтелектуальним, зійшло б за плюс, але в даному вигляді на жаль - дратує. У тих же Зозулях комуністична Рашка виглядає відчутно реальнішою й адекватнішою, а шпильки в її бік - органічнішими.

Кінцівка теж змазана, у дусі велсівської Війни світів (до речі, весь роман із Велсом виглядає в схожому стилі й на одному рівні), що теж можна було зобразити по краще.

Та якби автор зумів зобразити все без перерахованих недоліків, гадаю, вийшла б річ на рівні Тріффідів, а так, подекуди навіть хотів оцінити 7-ою. Але, тим не менш, роман вийшов не поганим (хоч і не таким хорошим, як хотілося б) і читати було цікаво, тому - 8.