Еріх Марія Ремарк «Повернення»
- Середня оцінка:
- 8.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: німецька
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- військовий/1, психологічний/1, соціально-побутовий/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Європа/1,
- Час: епоха новітньої культури (з XX ст. по наш час)/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Роман «Повернення» можна розглядати як продовження іншого відомого роману автора — «На Західному фронті без змін».
Герої, що вижили в першому романі, представники так званого «втраченого покоління», повертаються додому з війни. Але для людей втягнутих у війну зі шкільної лави, які не мають сім'ї, не мають професії, що хоч і уникли куль і снарядів, але спустошені війною зсередини, не так-то легко знайти себе в мирному житті, адже крім як вбивати, вони більше нічого не вміють. Коли батьківщина призвала їх, вони відчували патріотизм і ентузіазм, що пізніше змінилися розчаруванням і спустошеністю, тепер їм доведеться шукати новий сенс у житті і нове своє в ній призначення.
Твір є частиною:
- Втрачене покоління (умовний цикл)
Видання:
Відгуки:
Коли герої роману повернулися додому з війни, практично перше, що вони мали зробити в цивільному житті (звичайно після сцен зустрічей з рідними), як не банально і не дико це для людей, які кілька років вбивали інших людей — повернутися на шкільну лаву. У школі вони отримали назад свої учнівські зошити (хоча значна їх частина не знайшла своїх господарів), що прождали їх кілька воєнних років. А останньою темою в зошитах до їхнього відходу на фронт була: «Чому Німеччина повинна виграти війну?»...
Та автор написав свою книгу не на цю тему, навпаки, саме її він залишив без уваги. Його книга про повернення з війни до нормального життя, книга талановита, по-своєму пронизлива і філософська, але роздумів чому саме Німеччина мала виграти війну чи чомусь не виграла — у ній немає. «Повернення» читається як органічне продовження «На західному фронті без змін», хоча книги і не перетікають безпосередньо кінцівкою однієї у початок іншої, але герої другої, «Повернення», виглядають як ті ж герої, що намагалися вижити і таки вижили в першій, в тому числі є збіги і за іменами, і за деякими спогадами (наприклад, солдат, що помер у госпіталі після ампутації та віддав свої чоботи). Але й у першій ця тема теж не порушувалася. А можливо й дарма. Що застали солдати, що повернулися з війни, у себе на батьківщині? Якусь пародію на революцію, проблеми з продовольством у містах, гроші, що знецінюються, і нерозуміння з боку цивільних. Більше того, в деяких колах прозирала впевненість, що Німеччина таки мала виграти. Ні автор цим не марить, він розуміє всю абсурдність і божевілля будь-якої війни, про це він і пише, але він пише як очевидець про те, що сам бачив у цивільних, і з рядків його роману проглядає, що багато, ні, не солдатів, що повернулися пересичені війною до краю, — цивільних, не вдоволені результатами війни. Тільки не такого результату варта «велика» Німеччина, це було якоюсь помилкою, просто наша доблесна армія ще трохи не дотягнула і не до самого кінця вистояла, інакше результат був би зовсім інший! На останніх сторінках роману є знакова сцена, коли персонажі, що вижили, тільки-но знаходять себе і нарешті більш-менш успішно відходять від війни, як зустрічають у лісі колектив молодих 15-17-річних пацанів зайнятих під керівником пузатого дорослого підготовкою до нової війни і загартуванням характеру у дусі пропаганди та пошуків нових ворогів; в їхніх очах наші герої виявляються зрадниками та пацифістами. Чому менше ніж за 20 років від подій книги відбулася нова світова війна ще жахливіша і кривавіша? Можливо тому, що іншим ситим країнам Європи як завжди ліньки було в цьому всьому розбиратися, стежити і, можливо, втратити кілька відсотків своєї економіки. І тому, що Німеччина не мала таки руйнівної війни на своїй території, її армія вбивала французів, росіян, англійців, але на чужій території; її економіка постраждала, у містах не вистачало сала та яєць, але її колись ситі бюргери так і не отримали своїх зруйнованих будинків і не вдихнули фронтової гарі, їх тягнуло до сатисфакції...
Але найпронизливішою сценою для мене стала сцена суду над одним із фронтовиків — Альбертом, який застрелив у нападі гніву одного із ситих і вдоволених ділків, застукавши його в одному з барів з дівчиною, яку любив, і в якій хотів знайти опору в мирному житті. Але дівчина виявилася, скажімо так, шльондрою, а Альберт загримів у в'язницю на 3 роки. І цей ще досить м'який вирок він отримав завдяки суду присяжних і своїм друзям, які намірилися будь-що допомогти своєму другу. Суд ніяк не міг зрозуміти, чому людина, яка кілька років убивала на фронті, може так просто і спокійно вбити і в мирному житті...
Автор безумовно правий, у тому як важко солдатам повернутися до мирного життя, як важко порозумітися з цивільними теоретиками, особливо героям книги вирваним із життя зі шкільної лави. Їм просто нікуди повертатися — зі школи вони виросли, сім'ї не створили, професію не здобули, як, де знайти себе в мирному житті, відчути твердий ґрунт під ногами, коли нічого, крім вбивати, толком і не вмієш? Напевно, гадаю, опорою могло б стати звернення до віри та любов. Але питання віри автор повністю упускає, а пошук кохання може також обернутися трагедією, як в абзаці вище. Тим не менш, не всі з солдатів книги автора, що повернулися, в такому становищі, багато другорядних героїв, що побіжно впоминаються в сюжеті, змогли таки облаштуватись, а деякі й порівняно не погано. Інші ж залишилися каліками, потрапили до психлікарні, в'язниці, герої автора — продовжують шукати себе далі і наприкінці книги потроху починають знаходити себе в цьому житті.
До речі, спіймав себе на думці, що в романі згадується дуже багато персонажів, водночас він досить знеособлений, у ролі того чи іншого героя можна ставити практично будь-якого солдата одного з героями покоління, що повернувся з війни. Ось наприклад, ті хто прочитав роман, можете відразу назвати як звуть ГГ, від імені якого ведеться розповідь? Ернст Біркхольц
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!