Еріх Марія Ремарк «Три товариші»
- Середня оцінка:
- 8.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: німецька
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- трилер/1, психологічний/1, соціально-побутовий/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Європа/1,
- Час: епоха новітньої культури (з XX ст. по наш час)/1,
- Сюжетні ходи: любовна лінія, трикутник/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Роман «Три товариші» продовжує найвизначнішу для Ремарка тему — тему фронтової дружби, яка підтримує головних героїв, не дозволяючи їм остаточно зневіритися у житті. Тільки такі люди можуть протистояти бездушному світу гендлярства і суцільної байдужості та зневаги до людей, що охопили країну після Першої світової. Любов Роббі і Патриції — це те невимовне диво, що на нього вже і не чекають герої і яке відроджує сподівання, що людяність перемагає завжди.
Примітки:
Над романом Ремарк працював чотири роки, починаючи з 1932-го. Вперше твір побачив світ у данському видавництві «Gyldendal» данською ж мовою. Німецькою книга вийшла лише в 1938 році в Амстердамі.
На той час у Німеччині книги Ремарка уже були під забороною, а письменник жив і творив в еміграції, на своїй віллі у Швейцарії, відмовляючись порозумітись із нацистським урядом рідної країни.
Українською книга вперше вийшла у видавництві «Молодь» в 1959 році (переклад з німецької: Микола Дятленко та Аркадій Плюто). Сьогодні роман «Три товариші» вважається класикою німецької та світової літератури.
Твір є частиною:
- Втрачене покоління (умовний цикл)
Цитати з твору:
- Краще вже померти, коли хочеться жити, ніж дожити до того, що хочеться померти.Лучше умереть, когда хочется жить, чем дожить до того, когда хочется умереть.
- Лікарі завжди мають надію, така вже в них професія.
- Нічого не можна знати наперед. Смертельно хворий може пережити здорового. У житті бувають усякі дива.
- Людина завжди велика у своїх намірах. Але не в їх здійснені. У цьому її привабливість
- Якщо хочеться жити, це значить, що є щось, що ти любиш.
- Жінка не повинна говорити чоловікові, що любить його. Про це хай говорять її сяючі, щасливі очі.
- Лише дурень перемагає в житті, розумник бачить забагато перешкод і втрачає певність, доки встигне щось розпочати.
- Скромність і сумлінність винагороджуються лише в романах.
- Доброчесність, доброта, благородство… – всіх цих властивостей люди щиро бажають іншим, щоб їх легше обдурити.
- Основи людського суспільства – це жадоба, страх і корупція. Людина – зла, але любить добро, коли його чинить хтось інший.
- Такт – це мовчазна угода не помічати один в одного вад, замість того, щоб їх позбутися. Отож – це жалюгідна акція компромісу.
- Життя - це хвороба, а вмирання починається з дня народження. Кожен віддих, кожне биття серця – це вже елементи вмирання, це вже наближення до могили.
- А що ви називаєте кінчатися добром? Кінець може бути добрий тоді, коли все до того було кепське. А тоді вже кепський кінець багато краще…
- Дивно: справді нові й образні вирази людина вживає лише тоді, коли лається. Які вічно одноманітні вирази любові – і який багатогранний буває набір лайок!
- Для ображених почуттів правда завжди груба і майже нестерпна.
- Героїчна витримка – це щось підхоже для важких часів. А ми живемо в безнадійний час. У такому стані єдиним пристойним виходом є лише гумор.
Видання:
Відгуки:
Легко можу погодитися практично з усіма тезами позитивних відгуків, це справді гідний роман, що бере за душу. Його читаєш - як дивишся хроніку, навіть якщо мені не імпонує спосіб життя героїв, але я вірю кожній картині автора, кожній сказаній фразі, настільки вони органічні, життєві та правдоподібні. Його герої – справді живі люди післявоєнного часу. Рідко мені попадав в руки роман, який створює такий ступінь достовірності (якщо взагалі попадав). Якщо хтось захоплювався Уайльдом за цитатник афоризмів, які мені в нього рідко припадали до душі, то тут я не зміг утриматися, щоб не процитувати їх у Ремарка (особливо мені імпонували роздуми Фердинанда):
- Доброчесність, доброта, благородство... – всіх цих властивостей люди щиро бажають іншим, щоб їх легше обдурити…
- Основи людського суспільства – це жадоба, страх і корупція. – Людина – зла, але любить добро, коли його чинить хтось інший.
- Тільки дурний перемагає в житті, а розумний бачить всілякі перешкоди, і поки ще до діла, то він уже вагається. У важкі часи наївність і простота – найкоштовніші блага, це – шапка-невидимка, під нею не видко небезпеки, на яку ніби під гіпнозом наражається зарозумілий... – Не жадай знати надміру, Роббі! Чим менше знаєш, тим легше жити. Знання – це воля, але це й нещастя. Ходи-но сюди, випий зі мною за наївність, простоту, глупоту та за те, що з ними переплетене: за кохання, за віру в майбутнє, за мрії про щастя… Отож – за славетну глупоту, за втрачений рай!
– Такт – це мовчазна угода не помічати один в одного вад, замість того, щоб їх позбутися. Отож – це жалюгідна акція компромісу.
- Життя, брати мої, це хвороба, а вмирання починається з дня народження. Кожен віддих, кожне биття серця – це вже елементи вмирання, це вже наближення до могили.
- І що то ви всі за люди, ви, молодь! Минуле ви ненавидите, сучасне - зневажаєте, майбутнє вам байдуже! Хіба може отаке кінчитися добром?! – А що ви називаєте кінчатися добром? Кінець може бути добрий тоді, коли все до того було кепське. А тоді вже кепський кінець багато краще…
- В намірах людина завжди велика. Але не в їх здійсненні. В цьому її привабливість.
- Хіба ви ще не збагнули, що ми живемо в епоху саморозтерзання? Багато чого можливого не робиться, і невідомо чому. Робота в наш час стала жахливою річчю, яка все інше подавляє – і лише тому, що багато людей не мають ніякої роботи.
- Дивно: справді нові й образні вирази людина вживає лише тоді, коли лається. Які вічно одноманітні вирази любові – і який багатогранний буває набір лайок!
- Для ображених почуттів правда завжди груба і майже нестерпна.
- Героїчна витримка, хлопче, – дещо повчально заперечив Ленц, – це щось підхоже для важких часів. А ми живемо в безнадійний час. У такому стані єдиним пристойним виходом є лише гумор.
... краще вмирати, коли ще хочеться жити, ніж тоді, коли хочеться вмерти… Ти як гадаєш?
При цьому читання далеко не маленького роману проходило спокійно і розмірено, не встигав читач у моїй особі пересититися однією картиною, як їй на зміну приходила інша і такий перехід відбувався завжди вчасно без нудьги і зайвого драматизму. Проте сюжет поступово розжарювався аж до пронизливого фіналу. Якщо коротко охарактеризувати твір, то він про Дружбу і про Любов. Саме так — обидва слова заслуговують на велику букву! Я не хочу вдаватися у подробиці сюжету, але, я думаю, ніхто не зможе сказати тут про кохання в контексті рожевих шмарклів, а таку дружбу, на жаль, рідко можна зустріти в реальності, але так хочеться вірити, що вона існує. У автора, щоб вона виникла, їй треба було загартуватися в жахах війни, в крові та смерті.
Але є й деякі негативні моменти, причому хоч вони і є, але вони швидше додають реалістичності, ніж навпаки — у житті не буває все правильним та ідеальним, і відповідай автор і цим критеріям — певний читач зміг би вигукнути своє «не вірю — все занадто ідеально!». По-перше головний герой. Він виглядає найслабшим на тлі решти своїх товаришів, ні він також завжди готовий підставити плече і т.д і т.п. Та його товариші схильні його щадити і берегти, він не лідер і виступає скоріше на поводу, пливе за течією. Єдине його сильне самостійне рішення за весь роман - призначити побачення Пат, ризикнути познайомитися «з такою дівчиною», і то, тут же на першому побаченні він примудрився впитись до безпам'ятства 🙂.
По-друге, і це найістотніший нюанс, що вплинув на оцінку, — після прочитання цієї книги починаєш підсвідомо сумніватися, яка ж нація тримає першість за кількістю вживання алкоголю. Адже добра третина книги саме цьому і присвячена! Її герої постійно п'ють і випивають: вдома і на роботі, зранку та перед сном, п'ють та їдуть за кермом, потім знову п'ють та їдуть далі; п'ють ром і коньяк, горілку, наливки та коктейлі, п'ють з дамою і без дами; у барі, ресторані, забігайлівці; кожен день та особливо вечір! При цьому всі плачуть як жити стало важко і ні на що не вистачає грошей, але як мінімум кожен вечір закінчується походом до відповідного закладу та пиятикою. Головний герой особливо впився вже на першому побаченні, а героїня, маючи хворі легені, продовжує курити і ніхто їй не порадив кинути цю звичку. Напевно так воно і було в реальності у героїв обраних автором, я в це вірю, але якби не було тут цього згубного способу життя, я б не поставив менше дев'яти.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!