Жюль Верн «Michel Strogoff. De Moscou à Irkoutsk»

Першодрук - в журналі Етцеля «Magasin d’Education et de Recreation» з 1 січня по 15 грудня 1876 р., під назвою «Michel Strogoff. De Moscou a Irkoutsk» (Михаил Строгов. Из Москвы до Иркутска). Того ж року роман вийшов окремим виданням у двох томах. Успіх роману перевершив очікування. Вже за рік з'явилися переклади роману десятком різних мов. 1880 року відбулася прем'єра спектаклю «Михайло Строгов», створеного Ж. Верном спільно з Адольфом д'Еннері. Довгі роки роман був популярний у Франції та загалом Європі. За життя автора він посідав у Франції четверте місце за популярністю серед інших його творів. До 1893 роман, як повідомляв в одному з інтерв'ю сам Жуль Верн, приніс видавцям близько семи мільйонів франків доходу.

Спочатку роман називався «Кур'єр царя» (або «Царський кур'єр»), робота над ним почалася у 1875 році. Дія роману повністю відбувається на просторах Російської імперії. Автор в процесі роботи консультувався з російськими діячами та емігрантами, зокрема із письменником І.С. Тургенєвим, російським послом у Парижі графом Орловим тощо, враховуючи їхні зауваження та чисельні побажання свого видавця, покликані згладити політичний вплив та усунути згадування російського царя з родиною. На початку роману з'явилось звернення від автора, яке повідомляло, що мова в романі йде про цілком вигадані події. Верн постарався зібрати всі доступні йому описи Сибіру і народів, що її населяють, отож згадані автором міста, річки, села і навіть найменші містечка географічно подано правильно, хоча сюжет все одно в цілому вийшов досить вільним.

Але, не дивлячись на всі старання автора та його видавця, на самій Росії роман довгий час залишався недоступним читачеві - усі спроби опублікувати роман чи поставити однойменну п'єсу припинялися цензурою (ймовірно, через спробу «експерименту» з офіційною історією Росії). Тож вперше він вийшов друком лише через чверть століття - у 1900 році, у видавництві І. Ситіна, значно скорочений і спотворений. За кілька років його видали ще раз у видавництві П. Сойкіна, після цього роман тривалий час не видавався. У світі роман був кілька раз екранізований.

У романі Верн описує родовища нафти у районі озера Байкал: вони справді були відкриті 1902 року, хоча й не містять промислових запасів нафти, на відміну від згаданих у романі.