Іван Багряний «Тигролови»
- Середня оцінка:
- 9.00
- Оцінок:
- 1
Іван БагрянийМова оригіналу: українська
Час написання: 1944
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- пригодницький, авантюрний/1, психологічний/1, соціально-побутовий/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Азія/1,
- Час: епоха новітньої культури (з XX ст. по наш час)/1,
- Сюжетні ходи: становлення, дорослішання героя/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: молодіжна/1, доросла література/1,
Анотація:
Пригодницький роман, який допоможе зрозуміти історичні підвалини нинішньої боротьби України за незалежність та прагнення кожного українця до свободи. Твір розповідає про «поєдинок» нащадка славетного козацького роду Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина, що символізує боротьбу добра зі злом, людини світла із тьмою. І хоча зло часто перемагає, сама боротьба залишає надію на краще майбутнє і надихає на звитягу.
Серед картин знущань над людьми, приниження людської гідності, насилля автор звертає увагу на волю до життя, родинні відносини, вічність традицій предків, ролі особистості у суспільстві, знаходить місце для гармонії людини і природи, а головне для великого справжнього кохання, сильнішого за смерть.
Примітки:
Вперше надруковано під назвою «Звіролови» у львівському журналі «Вечірня година» у 1944 р. в скороченні. Після еміграції автору довелося повністю відновлювати текст з пам'яті, оскільки чернетки оригіналу залишились у радянській Україні. Ця розширена остаточна версія побачила світ у 1946 році під назвою «Тигролови» у ной-ульмському (Німеччина) видавництві «Прометей».
Роман перекладений багатьма європейськими мовами, а їх загальний тираж перевищив мільйон екземплярів.
В основі твору автобіографічні події: заслання Багряного на Далекий Схід, ГУЛАГ; втеча з етапного спецпоїзда НКВС, який перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру; життя автора в тайзі майже два роки, коли він глибоко пізнав і полюбив цей далекий і суворий край та його мешканців, не лише людей, а й тварин. Його герой Григорій Многогрішний увібрав у собі чимало авторських рис характеру.
Видання:
Відгуки:
У моїй системі оцінювання цей роман трохи не дотягує до дев'ятки із десяти. Скажімо так, своєю композицією — спочатку картина поїзда-дракона, який перевозить засуджених і засланців, потім, для контрасту, поїзд звичайних обивателів (щоправда і тут є сцена, яка показує наскільки легко будь-який з обивателів може перейти з одного поїзда до іншого), далі найширша частина — життя Григорія Многогрішного серед дикої природи та порівняно стрімка розв'язка. Як на мене - дуже різка зміна картин практично без переходу. Але оцінку підтягує досить сильне закінчення.
Григорій Многогрішний — молодий інженер-авіатор, нащадок українського гетьмана Дем'яна Многогрішного, теж політкаторжника. Втікши з етапного поїзда, який перевозив фактично каторжан-смертників, він потрапляє в сім'ю українських переселенців, які ведуть свій рід від козацького отамана Івана Сірка, що опинилися на Далекому Сході теж, по суті, не з власної волі, але таких що зрослись і змирились з новим місцем і полюбили цей край. Як полюбить, до речі, його й Григорій. Сім'я відчуває тугу за батьківщиною і в них Григорій знаходить споріднені душі, і не тільки — душу дівчини Наталки, герой роману майже одразу виокремить від інших особливо. Сірки живуть полюванням, виконують держзамовлення із заготівлі м'яса, хутра тощо. Григорій занурюється в це життя замість загиблого не так давно ще одного сина Сірків.
Все б нічого, Многогрішний у цьому далекому мальовничому краї знаходить нову сім'ю, замість розчавленої державною машиною старої, навіть кличе господарку матір'ю, але червоною лінією від початку і до кінця оповідання перекреслює життя Григорія бездушна тоталітарна радянська система. Вдумливий і спостережливий читач легко зможе в процесі читання окреслити для себе і знайти відповідь на ряд питань. Наприклад, звідки в цьому дикому далекому краї українські назви, звідки цілі національні поселення, чому і чиєю волею ці люди там опинилися. Адже той же Іван Сірко, який започаткував рід, учасник походів Богдана Хмельницького і засланий був сюди ще тоді. До речі, царська влада м'якше ставилася до людей, ніж радянська, що прийшла до неї на зміну, хоч і декларувала владу «народу»... На всіх цих, політичних питаннях автор не акцентується, вони йдуть ніби побіжно, але пронизливо. Уже кілька сотень років москалі за різної влади, за різного державного устрою з однаковим натхненням намагалися і намагаються винищити все українське, паралельно з колиски намагаючись на словах переконати малих нових українців, що ми один братній народ...
Сцена зустрічі Многогрішного зі своїм кривдником, що переламує розповідь до кінцівки, мені нагадала дитячі думки, коли дуже хочеться покарати кривдника, але зробити цього не має можливості, тоді це можна було зробити в думках найвитонченішими способами за допомогою багатої фантазії. Те, що трапилося під час зустрічі Григорія з НКВДешним майором Медвіном, саме це мені й нагадало.
Ми звикли коли американський, англійський, російський тощо автор пише книгу зі своїм пронаціональним поглядом, і ніхто не називає цю книгу зайво проамериканською, пробританською чи проросійською. Проте раніше мені зустрічалася критика росіян про роман Тигролови, що якщо український автор пише зі своїми поглядами на свій поневолений, підданий тортурам, голоду, насильно розкиданий по чужих краях народ, то це «излишне проукраинский», що викликало у мене обурення. Так, доля українського народу в радянській системі не була унікальною, але ж автор пише про те, що дороге конкретно йому, і особисто в мене це здивування не викликає. Натомість українській літературі здебільшого не вистачає подібних динамічних, життєствердних пригодницьких романів в українському колориті. І це чудово, що Багряний взявся попрацювати у цій прогалині.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!