Ґабріель Ґарсія Маркес «Полковнику ніхто не пише»
- Середня оцінка:
- 7.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: іспанська
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- психологічний/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Америка Південна/1,
- Час: епоха новітньої культури (з XX ст. по наш час)/1,
- Перебіг сюжету: лінійний/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Події розгортаються в невеличкому колумбійському містечку. Сімдесятип’ятирічний полковник у відставці щоп’ятниці чекає в порту катер. Йому має прийти лист про призначення пенсії як ветерану війни. Та полковнику ніхто не пише. Після смерті сина вони разом з дружиною живуть бідно й голодують. Єдине, що мають, — це півень, якого полковник готує до боїв, сподіваючись за нього отримати грошей для проживання.
Видання:
Відгуки:
Твір глибоко психологічний і проймає співчуттям до двох стареньких, які живуть в зголодь, хворі, нещодавно втратили єдиного сина і вся їхня надія на бійцівського півня, якого можна або продати, або дотримати до змагань, в сподіванні на його виграш. Ще, правда, полковник вже 15 чи 20 літ щоп'ятниці ходить на пошту надіючись отримати відповідь на його запит щодо призначення законної пенсії як військовому ветерану.. поки намарно. В країні диктатура, цензура, облави. Полковник не дивлячись на свої 75 років бере участь у підпіллі поширюючи якісь новини, листівки тощо. Наскільки я зрозумів, саме під час однієї з облав нещодавно і загинув їх син. Власне півень це єдине, що залишилось від сина, все інше вже давно розпродано, але грошей не вистачає навіть на корм півневі.
Далі правда виникають нюанси. Полковник отримав своє звання дуже молодим, під час повстання і громадянської війни, ще коли йому було трохи за 20. І у мене виникає питання: невже він більше нічим у житті не займався, не має іншої професії окрім полковник, що може сподіватися лише на військову пенсію, а не по якісь цивільній професії? Так само, я розумію, у свої роки і хворим, йому важко було б десь ще працювати, але навіть ніде в творі не виникає самої думки, щоб йому чи його дружині чимось підпрацювати, ну там ремонтом чогось, пошиттям, виготовленням дитячих свістульок - та будь чим, лише в борг, розпродати останнє чи надія на півнячі бої; голодуючи й проживаючи в тропіках вони так само не спромоглися кинути в землю насіння щоб виростити якийсь батат чи ту ж кукурудзу. І я так розумію, це фактично влада винна у смерті сина, та сама влада проти якої він повставав і та сама влада від якої він тепер марно сподівається пенсії. Це теж цікавий нюанс.
На фоні ми бачимо епоху, латинське селище, криті пальмовим листям хати, загальна розвага півнячих боїв; хтось співчуває і допомагає старим, хтось розбагатів пішовши на угоду з владою і тепер має статки і двоповерховий маєток... Власне саме цей, екзотичний для мене, зріз і став найбільш цікавим у творі, а ще атмосфера. А так, то маю визнати, що очікував дещо більшого від такого відомого твору. Безнадія і тлін у ньому є, а от чи можна назвати мужністю і незламністю двадцятилітнє вперте очікування подачки - не впевнений. Але твір вартий, щоб його прочитати.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!