Марія Семенова «Волкодав. Право на поединок»

І ось ми знову стежимо за нелегким шляхом незламного героя Вовкодава. Він, як і у першій частині, тримається свого шляху. Ну в сенсі йде кудись не надто напружуючись куди й навіщо. Зі старих героїв одного арранта з собою захопив. У цьому плані книга мені сильно нагадала Тарзана з далекого дитинства, там теж кожна частина начебто й пов'язана з іншими, але читається абсолютно самостійно. Тільки от глобального сенсу в Тарзані, напевно, було більше: там головний герой любив Джейн, повертався до неї, мав якусь мету, в процесі досягнення якої й зазнавав своїх пригод.

Тут теж начебто є мета заради якої вони йдуть, але акцент на ній особливо не робиться і досягти вони її особливо не напружуються, загалом до середини книги ціль згадується насилу. Акцент тут переважно робиться на перерахування різноманітних богів і різних повір'їв з ними. При чому Вовкодав у цьому завжди залізобетонно правий, у сенсі він не нав'язує свій світогляд нікому, тут він максимально толерантний, але все одно всі племена, люди, міста — телепні, а його віра, віра сірого пса — найкраща. Я маю на увазі божу длань, тобто стіл, государиню піч, святий червоний кут, про вогонь уже мовчу, поріг повинен бути високим, будинок дерев'яним, їсти і сидіти на стільцях погано, треба на лавках, а ще краще прямо на підлозі. Землянки зло, кам'яне місто — зло ще більше та інша подібна маячня, яку вже й не згадаю, хоча нею набита добра третина книги, і яка мене напружувала в процесі читання все більше й більше. Кого не напружує, а навпаки цікаво, можу ще додати часті описи вірувань і богів венів, арантів, сольвенів... Ці вірять богу грому, який своїм... очистить, захистить...; ті поклоняються... котрий... мама дорога 🙄. А це ось древній змій, який, як і багато поколінь тому, нахлебтується в морі води і намагається пройти в глибину, але на чатах стоять Гори і могутній Грім; потім є богиня Любові у якої ще 2 десятки назв, причому насправді вона виявляється богиня Смерті, так би мовити нюанси теології, прадід сонце і т.д і т.п.

Іншою особливістю є так звана жіночність, якою рясніють більшість коментарів. Коли я читав подібні коментарі до першої частини, я хмикав про себе і знаходив роман цілком і чоловічим, просто писаним жінкою, так би мовити зі своїми пріоритетами. Але в цій частині я змушений погоджуватися. Герой виглядає як зразково позитивний тупий варвар із зовнішністю уркагану. Цікаве поєднання, але поводиться він вкрай неприродно. У першій частині він утік із каторги, вчився кан-кіро, йшов мстити — йому було не до жінок, це зрозуміло. Тут він зализав рани, життя встаканилося, але поводить він себе як зразковий євнух, якого сміливо можна ставити на цю посаду в будь-який гарем — він просто ніяк не реагує на молодих і привабливих. Я не агітую, що він повинен спокушати чужих дружин, але хоч якось то він має її відзначити. Загалом не природний, неповноцінний персонаж виходить який не має мети життя і навіть не намагається її шукати. За книгою все зводиться до звеличення матері та служіння жінці — немає більшої честі та сенсу. Такого я б своїм дітям в якості прикладу не наводив — зомбі якийсь. Ось і змарніла вся його позитивність. Є, звичайно, дитя 12-річне, яке колись, 3 роки тому, ще в першій частині, вплело Вовкодаву намистину... Але навіщо вона тут незрозуміло, може одружить ще автор на ній героя в частині десь Тарзан, тобто Волкодав-16?

Як я вже казав, стиль пригод скидається на Тарзана: йшли йшли, тут налетіли летючі люди на летючих собаках, герой швиденько розібрався, пішов далі; потім напали розбійники... пішов далі... кам'яний вершник... пішов далі... Мати-Кіндарат... о-опа - обрив - чекаємо наступну частину! Якось так. У процесі читання багаторазово повторюється момент, коли ось уже 200 сторінка, і ти відчуваєш, ось вона нарешті, закрутка сюжету, що там далі, як же герої будуть виплутуватися? І тут на тобі знову мати Кіндарат, оленюшка або важке життя в самоцвітних горах.

Тож загалом розчарований я, хоча особливо нічого і не чекав, незважаючи на оцінку 7 відчуваю, що особливо нічого не втратив би обійшовши цей твір стороною, а в книзі залишаються ще 2 частини, благо книга не дорого дісталася незважаючи на дорогу палітурку і престижну серію... Справедливості заради, правда відзначу, що остання третина була дещо цікавіша, ніж перші дві, або на той момент я вже втягся?