Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита»

Ну ось і перегорнута остання сторінка роману. Саме з нього вже в досить не юному 😉 віці починається моє знайомство з творчістю автора. Не знаю, як мені підуть інші твори Булгакова, шанованого багатьма мало не як генія, але, поглянувши всередину себе, спробую відповісти, які ж почуття, думки викликав у мене цей роман про Майстра і Маргариту, який автор писав із такими зусиллями, багаторазово правлячи його, і що багатьма визначається як геніальний, як вершина у творчості автора (судячи хоча б з коментарів та їхньої кількості).

Перше, що спадає на думку - це те, що, як і в більшості подібних, шанованих і прославлюваних, творах рівень геніальності все ж таки дещо завищений. Автор просто описує сучасний йому побут і проблеми суспільства. Зважаючи на цензуру, автор змушений камуфлюватися і багаторазово переписувати свій твір. Мабуть тому в роман вплітається релігійна тема, потойбічні сили та й самі Майстер із Маргаритою - адже їх не було в початкових варіантах (тобто задум, очевидно, таки не в них і не в їхньому коханні 😃.

До речі про кохання. За численними відгуками, згадками, цитатами, та навіть пісні про це складені (!) - очікував від роману певної романтичної лінії - адже стосунки Майстра і Маргарити навіть із Ромео та Джульєттою неодноразово порівнювали. Очікував і не знайшов. Мало того, що ні самих Майстра і Маргарити, ні їхніх стосунків, як я вже згадував, від самого початку не було, так і відведене їм на сторінках місце - близько третини. Тож роман, на жаль, не про них. Хоча стосунки їхні можна розібрати і докладніше, з огляду на так би мовити загальну істерію або нездійснені очікування. Навіть якщо відкинути інші лінії роману, то чистого кохання ніяк не вийде. І він, і вона вже були одружені. Не знаю, що стало з дружиною майстра, але Маргарита своєму чоловікові нахабно і таємно зраджує з Майстром. Усе, на цьому романтику можна вважати скінченою, разом із чистотою почуттів. Ні, я можу повірити, що двоє вже немолодих і навчених життям людей можуть знайти одне одного й відчути зворушливі почуття, я навіть можу сприйняти кохання, що раптово спалахнуло на вулиці завдяки жовтим квітам. Але свого щастя на чужому горі не побудуєш. Адже Маргарита не хоче засмучувати свого доброго і люблячого чоловіка і вважає за краще тримати все в таємниці. На цьому можна побудувати що завгодно - драму, трагедію, але тільки не чисте й романтичне кохання! Але навіть якщо їх зробити юними і вільними, все одно в їхні почуття мені не повірити. Це не почуття, а якась хвороблива пристрасть до роману про Понтія Пілата. Усі їхні стосунки так чи інакше крутяться навколо роману Майстра. А відмова від видання цього роману приводить автора в дурдом. Ну і який Майстер після цього власне Герой? Замість того, щоб або боротися, або плюнути й жити далі - дурдом і крах усіх життєвих прагнень. Але ж ти молодий, коханий (чи не так?), фортуна несподівано обдала тебе значним виграшем - уперед і з піснею! Живи і радій життю! Але ні, автору потрібно було показати всю ницість і ущербність численних літературних гуртків, комісій з друку, загалом усі тяготи його, письменника (який Булгаков, а не Майстер) нелегкого літературного життя. Тоді в чому геніальність?! Заважають писати - іди в колгосп картоплю вирощувати. Ільф і Петров, як письменники тієї ж епохи, мене вразили куди як більше. В плані містики Гоголь - неперевершений, в плані драми - метр Достоєвський. Булгаков? Ну я лиш починаю із ним знайомиться, можливо, він і гідний стояти в одному ряду з перерахованими письменниками, і роман цей добротний і якісний, але не дотягує він мені якось. І не дотягує він мені тим, що в масі порушених проблем, для мене так і залишилося загадкою, а що ж все-таки хотів донести автор цією своєю багаторічною працею, окрім того, що вся діяльність/творчість тогочасного "масоліту" - це халтура, і їх дім слід спалити, а літераторам і критикам повідривати голови та спровадити в дурдом.

Наступна думка, яка приходить, це відторгнення лінії про Пілата та Ієшуа. Лінія, яка, судячи з коментарів, у багатьох викликає захват, аж до того, що хтось запропонував викинути всю мішуру і залишити лише ці розділи, у мене викликає відторгнення. Я розумію чому дехто від них у захваті - у декого навіть натяк на деяку антирелігійність здатний викликати бурхливе захоплення. Але, до речі, антирелігійності то я тут теж не помітив (як любові й романтики). Глави, які мають деякий стосунок до Євангелій, було просто неприємно читати, але прямого відсилання до Біблійних подій у них немає. Так деяка співзвучність і кривляння на цю тему, це більше схоже на інтерпретацію Воланда, щоб посіяти в серцях людей смуту й віддалити їх від Бога, що, до речі, ми далі за романом і спостерігаємо (А читач має пам'ятати, хто такий Воланд, у чернетках один розділ навіть прямо називався "Євангеліє від Воланда", і що, запитується, хорошого міг розказати про Бога цей персонаж?). Поспішаю запевнити, що автор не заперечує Бога, від чого тут дехто поспішно прийшов у захват. Навпаки, практично з перших сторінок твору автор запитує вустами Воланда в Берліоза: то що, Бога Немає? ... значить і в диявола ти не віриш? Ну тоді вперед - прямий шлях під трамвай. Це навіть, якщо вдуматися, звучить як останнє застережливе питання, останній шанс, якщо хочете. Але ні, так ні - тоді трамвай, адже, як ми пам'ятаємо, жодних інших серйозних гріхів Берліозу автор не випоминає. Далі на сторінках книги Воланд і співтовариші знущаються над міщанами за їхній бюрократизм, любов до шмоток і грошей, хабарництво та багато чого іншого, але один, кого автор відправив на той світ, це Берліоз, а за що? А за атеїзм і, як хтось уже помітив, за остаточну закостенілість і повну неможливість почути доводи і змінити свою точку зору. Ну і де ж тут антирелігійність? Я тут навпаки схильний бачити закамуфльовану від цензури проповідь. Може в цьому і є суть і прихований сенс, який автор хотів донести до обивателя в епоху загального божевілля і боротьби з релігією? Якщо це так, тоді дійсно потрібно було б геніальність автора оцінювати таки вище, але от форма для цього мені якось не сподобалася, а саме глави про Пілата. Як хтось пропонував викинути все і залишити їх, я б викинув їх і залишив усе, як на мене роман би від цього тільки виграв 🙂.

Якщо читати твір і пробувати через нього пізнати внутрішній світ автора - теж виходить сумна картина: автор був ображений, не любив людей, дивився на світ насторожено і злобно. У романі немає позитивних персонажів, усі люди описані злісними, дурнуватими, дрібними користолюбцями. Хоча якщо подивитися на наш світ, то складно не розділити точку зору автора, але так хочеться вірити в добро і шукати прекрасного...

Отже перечитав свій відгук і зрозумів, роман все-таки добротний, багатогранний і досить оригінальний, - про паскудну річ так багато не напишеш, і в останньому я не самотній 🙂; байдужим він вже точно не залишить - тільки щоб відгук написати скільки всього передумати змушує 🙂 і незважаючи на негативні для мене нюанси, незважаючи на те, що майже всю першу частину мені хотілося його критикувати і критикувати, але 8 він таки заслужив.