Олександр Ніконов «Апгрейд обезьяны. Большая история маленькой сингулярности»

Автор книги легко і просто, навіть граючи, береться відповісти на будь-яке ваше запитання або проблему, навіть найскладніші, абстраговані та прикладні. Як виникло життя? Звідки походять люди? - Будь ласка! Що таке всесвіт, як і коли він виник? Куди йде час? - Та без проблем! Вас цікавить мистецтво? Що таке кохання? Проблеми традиційної сім'ї чи нетрадиціоналів? — і тут вам автор повідає, що майбутнє за свінгерами, а якщо у кого свербить проблема геїв — то нехай не чухає, поки не перестане. Ось десь у такому тоні він вам усе і розповість, усе й навчить. А заразом привідкриє перед вами майбутнє: і ваше, і планети і людства заразом. До речі, у людства за автором одне майбутнє — або загинути (наприклад у вибуху наднової) або поступитися у конкурентній боротьбі наступній прогресивнішій формі — породженому людиною штучному надрозуму.

Автор пропагує дуже толерантне ставлення до спроб його образити, аж до плювків в обличчя. На його думку, сучасна людина вже доросла (дорозвинулась) до тієї стадії, коли може легко контролювати свої емоції і не піддаватися на образи людей, які трохи затрималися в розвитку. Крім того, автор на сторінках своєї книги кілька разів згадує філософів (як пережиток минулого), у тому числі, якщо не помиляюся, Фрейда. Фрейд ніколи не був моїм улюбленим філософом, швидше я його відносив теж до тих ще збоченців. Але в даному випадку ці два автори якнайкраще підходять до теорій один одного. Я думаю, Ніконов не повинен образитися, якщо я скажу, що в мене склалося відчуття, що він собі щось там з дитинства ще щільно сублімував і тепер є яскравим клієнтом дідуся Фрейда. Ну щодо певних психологічних патологій, які тепер собі шукають вихід, ну ви мене розумієте?

З іншого боку, з книги можна почерпнути багато цікавої інформації, захопливих фактів і т.д. Це те, що не дало знизити оцінку просто в нуль. Але наскільки те, про що пише автор, відповідає дійсності — не беруся судити. Ще одна амінокислота, цікаві спостереження та експерименти над тваринами, це можна спробувати перевірити, але я не маю на це часу та бажання, а автор не викликав у мене довіри. У своїх судженнях я порівнюю книгу Ніконова наприклад з прочитаною нещодавно книгою Хокінга «Коротка історія часу». В одній був учений, який ділився своїми теоріями, дослідженнями та викладками, якщо щось запозичив, то докладно писав що й у кого; а в другій було повно дешевого епатажу, яким автор намагався відразу геть-чисто повалити читача, щоб він навіть не пробував вставати і думати. Я маю на увазі, як правильно помітили в іншому відгуку: «...І так по кожному пункту. Якщо зупинитися, призадуматись, не погодитись. Але зупинятися не хочеться, аж надто переконливо автор бає.»