Сергій Лук'яненко «Лабиринт отражений»

Чудова ідея твору. Це мій перший досвід і Лук'яненка, і «кіберпанку», чи як це краще назвати, тож, можливо, почитавши інших корифеїв жанру, оцінка може і змінитися. Але до читання я собі уявити не міг, що можна придумати такого, пов'язаного з віртуальністю, щоб написати про це цілий роман, і щоб цікаво було. А ось воно, значить, якою може бути віртуальність!

Дивно, але авторові вдалося придумати цілком логічний світ органічно пов'язаний з нашим, реальним, придумати не настільки актуальні поки проблеми, як то виникаюче бажання розміняти нашу проблемну реальність на ідеальний придуманий світ, і навіть почати їх вирішувати в міру сил.

Тепер кілька тез, які не недоліки навіть, і не переваги, а просто звернули на себе мою увагу, зацікавили:

- Автор реалізував свою віртуальність на технологіях початку 90-х років, з телефонними лініями, проблемним зв'язком, у параметрах техніки тих років, коли пентіум був мрією позамежних можливостей. Те саме стосується і таких параметрів, як пам'ять, деталізація зображення, наявність звукової карти і т.п. Що тепер виглядає навіть не дуже скромно, а просто доісторично. Інтересно, як у автора вийшло на таких параметрах створити його світ, і що б він зміг створити на показниках сьогодення. Цікаво як Лук'яненко бачив розвиток індустрії у виході у віртуальність, причому в нього це получалось органічно та логічно, і як у реальній реальності (химерна тавтологія) не збулося майже нічого і колись перспективний напрямок віртуальності фактично зупинився у розвитку і тепер майже забутий.

- Вся техніка, технологія, компанії — західні, американські, тоді як росіянці — найкрутіші, ну іноді ще демократично згадуються українці. Тут же в ліфті чомусь підпалені кнопки, на сходах шпана — ну наскільки ж віртуальний світ красивіший, правильніший за реальний.

- Головний герой у реальному світі має якусь психологічну проблему (немає в нього більше нікого у світі чи що), але в душі він прагне зробити світ кращим, причому і віртуальний, і реальний.

Тепер, що не сподобалося. Пропаганда пияцтва, як у реальному світі так і у віртуальному. Два літри пива — не сп'яніти, ще не така кількість. Крутий дайвер-перевертень тільки щоб підкреслити свою крутість заливається віртуальним алкоголем і не п'яніє. Не сподобався бордель і те, як любовно і докладно його автор живописав. Я розумію героя Льоню, чим манить його глибина, але що робить реальний психолог Віка в якості мадам віртуального борделю? Теж насолоджується віртуальною ідеальністю світу, задовольняючи збоченців? (девіз борделю - у нас можна втілити будь-які фантазії).

Підсумок, я високо оцінюють ідею та реалізацію глибини автора, а от деталі, психологія, поверхнева псевдофілософія, лінія Алієна трохи кульгають і позбавлені глибини: глибина без глибини та органічного опрацювання деталей, які й відрізняють шедевр від просто хорошого твору.