Сергій Лук'яненко «Прозрачные витражи»
- Середня оцінка:
- 7.00
- Оцінок:
- 1
Класифікатор:
- Твір характерезують як: фантастичний/1,
- фантастика/1, гуманітарна фантастика/1, кіберпанк/1, пригодницький, авантюрний/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, віртуальна реальність/1,
- Час: близьке майбутнє/1,
- Сюжетні ходи: штучний інтелект/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: молодіжна/1, доросла література/1,
Анотація:
Примітки:
Повість являє собою одну з перших спроб інтерактивної мережевої літератури у російській фантастиці. Вона була написана з ініціативи Андрія Черткова спеціально для публікації на сайті інтернет-магазину «Озон», де Чертков тоді працював випускаючим редактором. Публікувалася щотижня окремими розділами у міру їх написання з липня по вересень 2000 року. Відвідувачі сайту могли залишати до кожного розділу свої коментарі щодо подальшого сюжету, які автор міг враховувати при написанні наступних розділів.
Повість має 2 фінали: "Червоний" та "Синій".
Твір є частиною:
- Диптаун (цикл)
Видання:
Відгуки:
На догоду фанам автор вирішує штовхнути під прикриттям перших двох романів ще й третю частину. Автор проводить у мережі свій експеримент з швидкого написання продовження, а в його віртуальному відображенні — Діптауні — проводиться свій: уряд нарешті стурбувався, що без його отчого заступництва з'явився цілий окремий світ, де його громадяни можуть почуватися вільно, ну, більш-менш. Віртуальність Лук'яненка - це відображення реальності часто в найменших подробицях і перша частина мене вразила новизною (ну, для мене) ідеєю та гарною (загалом) реалізацією; друга частина — уже трохи заїжджена відносно першої і сподобалася менше, та й від нового там — повторення старого. Так ось ця повість десь на рівні другої — віртуальний світ породжений і продовжує тепер жити своїм життям. Це просто невеликий епізодик цього життя, який побіжно торкається героїв перших романів. А міг би й не торкатися, від цього кардинально нічого б не змінилося. Взагалі сам придуманий автором світ Діптауна цікавий і якщо не зациклюватися саме на героях Лабіринту та Дзеркал, можна було б вигадати ще кілька збірок оповідань з віртуального життя міста. Там же багато людей, має бути і багато історій пов'язаних з глибиною.
Але я ще про найменші подробиці. У глибині автора – будинки, квартали, відображення реальної Москви, таксі, машини, бари, пошта; у глибині їдять, миються, сплять; у віртуальних борделях, та й не лише у них, люди, що розміняли реальність на її відображення, задовольняють й інші свої фантазії. Тут є вантажники, поліція, то чому б до борделів та барів не додати ще й віртуальну в'язницю, заодно поєднавши її з науковим інститутом з виробництва дайверів? — ось така коротка фабула цього твору. Дивно, чому автор не пішов далі і в його відображенні не вистачає такого важливого атрибуту реальності, як сортир? А обидві кінцівки для мене виглядали приблизно однаково і якби у відгуках не пояснили, то цілком імовірно, їхній «глибинний сенс» від мене би вислизнув.
Взагалі складається враження, що у твір, та і у весь цикл, автор намагався підтягнути якусь філософію, глибоку ідею, ну щоб як у Стругацьких була якась глибина крім розважалівки. Але в вигаданому світі вигадані проблеми мене цікавили приблизно як і морально-етичні труднощі добування ікри з равликів — десь це роблять, можливо в цьому і є якась проблема, але... вона проходить повз мене.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!