Вхід / Реєстрація  

   

Довільний афоризм

Із двох, що сваряться, винен той, хто розумніший. \Йоганн фон Гете\

   

Олександр Бєляєв «Людина-амфібія»

Середня оцінка:
8.00
Оцінок:
1

Олександр Бєляєв
Людина-амфібія / Человек-амфибия
роман, 1928 р.
Мова оригіналу: російська
Відомі переклади: Лідія Вовчик - 4. Інна Базилянська - 2. В. Козаченко - 2. Тетяна Літенська - 1.

Класифікатор:

  • Твір характерезують як: фантастичний/1,
  • фантастика/1, наукова фантастика/1, пригодницький, авантюрний/1,
  • Місце дії: наш світ (Земля)/1, Америка Південна/1,
  • Час: епоха новітньої культури (кінець XIX-XX ст./1)/1,
  • Сюжетні ходи: винаходи та наукові дослідження/1, генетичні експерименти, мутації/1,
  • Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
  • Цільова аудиторія та вікові обмеження: підліткова/1, молодіжна література/1,

Анотація:


Примітки:

«Людина-амфібія» — один із найпопулярніших творів Олександра Бєляєва в тому числі й за кордоном. Саме цій книзі поряд із «Головою професора Доуеля» дав високу оцінку Герберт Уеллс. У 1962 року за мотивами роману режисерами Р. Казанським і У. Чеботарьовим було знято художній фільм.

Поштовхом до написання роману стали для Бєляєва, з одного боку, спогади про прочитаний у Ялті, під час хвороби, роман французького письменника-фантаста Жана де ля Іра «Іктанер і Моізетта», а з іншого, як згадувала вдова письменника Маргарита Бєляєва, — газетна замітка про судовий процес, що відбувся в Буенос-Айресі, над якимось лікарем, який проводив «святотатні» експерименти над тваринами і людьми. Це ще одне свідчення прагнення Бєляєва у своїх науково-фантастичних творах відштовхуватися від фактів реального життя.


Видання:

1930
1957
1977
2005
2009
2009
2009
2015
2019
Видання
іноземною:
1988
(російська)

Відгуки:

Oreon (2025-08-06) /

Класичний приклад класичного пригодницького роману 🙂. І ніякої глибокої філософії, гадаю, в ньому шукати не варто, ані переживань Іхтіандра з приводу своєї відособленості щодо решти людства, ані міркувань доктора Сальватора щодо моральності його дослідів, ані якої іншої. Навіть фраза доктора про те, що на кожних 10 загиблих на його операційному столі є 1000 врятованих, не є, на мою думку, наріжною. Вона просто припала автору до місця. Відповідно й суджень-переживань щодо моральності чи аморальності тих чи інших вчинків у книзі ви не знайдете. Автор намагається захопити читача суто пригодницькою лінією. Хоча в нього присутня і романтика моря, природи, і романтика стосунків між Іхтіандром та Гуттіере, і навіть спроба зобразити запізнілу тугу Бальтазара за сином (вельми невдала, до речі, спроба). Якщо розглядати роман саме в такому ключі, то він вельми непоганий, я б його сміливо поставив на одному рівні з багатьма романами Жюля Верна або Гріна. До речі, кого він мені сильно нагадав, то це Жюля Верна, так якось навіть дитинством потягнуло... і, гадаю, юність для ознайомлення з романом - період найвідповідніший.

І кінцівка вийшла цілком у дусі всього твору (а то у відгуках багато хто називає її сумною і пригніченою). Кінцівка якраз вийшла життєствердною й оптимістичною (хоча й не мильною 🙂)!

Доктор буде продовжувати розвивати науку і допомагати людям в міру сил. Іхтіандру надається шанс знайти себе і теж послужити людству. Так, їхні стосунки з Гутіере були приречені на провал, а як ви їх собі, ці стосунки, взагалі уявляли? Та й у багатьох із нас чи не було схожої розв'язки першого юнацького захоплення або кохання? Так, що кінцівка мене влаштовує, за відгуками я міг би собі набагато сумніший кінець накрутити. Тут навіть думку автора можна виокремити - такий тягар або доля людей, що йдуть попереду часу або людства!, хоч би як пафосно це не звучало 🙂.

Ну і ще одне міркування наостанок. Більшість іменитих західних авторів так чи інакше у своїй творчості торкаються власної країни, в їхніх романах діють герої - вихідці рідних країн автора. Тут же, як часто і в інших москальських пригодницьких авторів (того ж Гріна), теж виступають герої і землі характерні.. для західних авторів. Навіть не знаю, чим така нелюбов викликана? Хоча ні - складно в "світлій і добрій" радянській країні уявити таких злих і нерозбірливих громадян, як Зуріта, підступи єпископа (або кого іншого, наділеного неочевидною, але реальною владою), продажний судоустрій, та й узагалі, у "нашій" улюбленій країні і Сальватор, і Іхтіандр, і Гуттіере жили б довго й щасливо, але нудно й без пригод... Напевно так 😉. А шкода, скільки напевно сюжетів і пригод було втрачено через вимушену лояльність письменників до режиму.

Власна оцінка: 8


Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!