Сергій Ухачевський «Божевільний рейд»

В сучасний український детективний (кримінальний, шпигунський) роман чомусь переважно пішли не правоохоронці, а журналісти. Ухачевський, Шелепало, Кушнір, Войніцький...

Але, нічого поганого в цьому немає. Володіння словом, вміння привернути увагу, глибоке занурення в матеріал - це все тільки на користь детективу. І один з таких авторів - Сергій Ухачевський, зібрання творів якого випускає видавництво "НК - Богдан" в серії "Авантюрний роман".

Взагалі-то, його роман "Божевільний рейд" - другий в дилогії про Юрка "Оза" Озеренко та його побратимів. Але, події цього роману відбуваються на Луганщині влітку 2014 року, а саме про цей період та ці місця мені дуже кортіло прочитати, тому я і вирішив почати "з кінця".

2014 рік. Майдан переміг, але зі Сходу країни насувалось нове лихо - повзуча російська агресія за підтримки місцевих маргіналів та колишніх керманичів-"регіоналів". В багатьох містах та шахтарських селищах Донецької та Луганської областей панувало двовладдя - представники держави керували "паралельно" з ватажками сепаратистів, а в багатьох випадках це взагалі були одні й ті ж люди.

І саме в умовах цієї "махновщини", Юрку Озеренку та його друзям, як із минулого "домайданівського" життя, так і новим, з якими він захищав свободу "гарячою зимою 2013-2014 років", від генерала спецслужб надходить пропозиція, від якої не можна відмовитися. Коли президент-втікач, гублячи капці, драпав з країни, він залишив у луганському банку свій "спадок" - гроші, золото та документи. І цей "спадок" потрібно вивезти на територію України, щоб він не залишився ані місцевій "владі", ані людям колишнього президента, ані російським загарбникам.

Роман читається дуже легко, це не Ле Карре, не Кленсі, і навіть не Флемінг. Група відчайдухів (деякі, що правда, з бойовим досвідом), граючи, пошивають в дурні, як місцевих сепаратистів, так і відпускників з країни-агресора, і навіть "кураторів" з російських спецслужб. І цьому віриш, тому що пам'ятаєш, які "персоналії" тоді призначалися у владу "маленької вугільної Швейцарії" (так, міністром транспорту було призначено випускника ПТУ - автокрановщика, який жодного дня не працював за фахом, а держав у своєму дворі майданчик з прийняття металолому та був кимось на кшталт бригадиру серед місцевої гопоти.) І історія з "шпилем в Солсбері" також наявно продемонструвала деградацію шпигунів та диверсантів з ереф.

Єдина перешкода для виконання завдання - наявність зрадника в групі (тобто все як в житті). Але, за законами жанру, хороші хлопці виконають свою роботу, і це не спойлер, тому що "наші завжди перемагають".