Василь Шкляр «Чорне сонце. Дума про братів азовських»
- Середня оцінка:
- 9.00
- Оцінок:
- 1
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- військовий/1, історичний/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Україна-Русь/1,
- Час: епоха новітньої культури (кін. XX - XXI ст. і по наш час/1)/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни очима бійця полку «Азов». Головний герой — двадцятивосьмирічний чоловік, який любить свою країну, прагне нової долі для неї і намагається робити все для цього, навіть ризикуючи власним життям.
Твір є частиною:
- Чорне сонце (2018, збірник)
Видання:
Відгуки:
Твір у теперішній час читається дуже пронизливо і щемливо. Щоправда я його не читав, а слухав. Слухав у виконанні автора, з елементами радіопостановки, тобто час від часу було чути то звуки бою, то гру на піаніно відповідну тексту, то вставну ліричну композицію. Тож книга в аудіоформаті має свої переваги - не знаю чи так само мене проймав би сухий текст. Також описувані події, спомини (майдан тощо), роздуми і мрії героя про політику, людей, ще недавні новини - все це ще близьке і болюче. Та й війна так і триває, хоча герої твору і сам автор, коли писав цю повість, не сподівалися такого розвитку подій. Наприкінці він навіть фантазує про розпад недоімперії і бойові дії уже між її окремими удільними князівствами. Хтозна, може це ще станеться і ми ще станемо свідками як тварюка заюшиться власною кровію. Та на теперішній 2025 р. все виглядає вже не так однозначно. Та автору я б цього не закидав, бо ж я і сам, як і більшість в свій час вірив у цивілізований світ, у економічну недоцільність війни, та й ніде правди діти - думав про більшість москалів як про цивілізованих людей. Тож теж очікував швидкого завершення війни розвалом монстра. Але поки не сталося як гадалося.
Події ж повісті живі і справжні, бо ж як розповів автор у післямові, писані з реальності. І його головний герой реальний, і смерті, і похорони хлопців. Дуже хочеться надіятися, що більшість із них ще живі, хоча території на яких вони діяли уже в більшості окуповані. Та навіть скіфська баба реальна - виявляється саме вона стала поштовхом до написання повісті.
Це вже не перший мій твір у автора. Відверто, то другий, раніше я вже читав Чорного ворона: перейшов від Чорного ворона до Чорного сонця... І Ворон мені видався слабшим, похідним від Холодного яру Горліс-Горського, із недоладними еротичним вставками тощо. Благо тут цих вставок не було, навряд чи вони були б підхожими подібному твору. А то я так розумію це є фішка автора, данина моді, яку я не перетравлюю. (Чорне сонце спонукало мене одразу ж до наступного твору автора - і там вони теж є.)
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!