Іван Карпенко-Карий «Наймичка»
- Середня оцінка:
- 8.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: українська
Час написання: 1885, Новочеркаськ
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- драматичний/1, психологічний/1, соціально-побутовий/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Україна-Русь/1,
- Час: епоха просвітництва (з XVII ст. по XX ст.)/1,
- Сюжетні ходи: любовна лінія, трикутник/1,
- Перебіг сюжету: лінійний/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Сумна історія дівчини-сироти Харитини. Спочатку вона бідувала в єврея-шинкаря Бороха, потім її ніби з милості забирає до себе багатий пан Василь Цокуль. Дівчині стає легше, та й Панас, якого вона любила, працював тут же у цього ж пана, та врешті все виявляється не настільки райдужним.
Примітки:
Вперше «Наймичку» поставила трупа М. Кропивницького 1886 р., що перебувала тоді на гастролях у Ростові. Надрукована була вперше в Одесі 1897 р. окремим виданням (54 ст.).
Видання:
Відгуки:
У наш час, дивлячись на дружин і подруг сучасних політиків, бізнесменів, зірок і подібне, часто можна звернути увагу на величезну різницю у віці. Як приклад візьмемо великого бізнесмена і незрівнянного переговорника Трампа. Коли йому набридла його перша дружина, молодша за нього на три роки, він взяв молодшу на 17, його теперішня - вже третя - молодша на 24, тобто годиться йому у дочки. Явно жінок до цього ніхто не примушує і це має приносити їм якесь задоволення. Те саме, мабуть, можна у більшості випадків сказати і при конкурсанток із конкурсів краси які організовував.. та той же Трамп, не обмежуючи свою любов до прекрасної статі лише дружинами і актрисами дорослого кіно, і про чию участь у суддівстві цих конкурсів ходило не мало поголосів.
Тож у наш час цей давно класичний уже сюжет Карпенка-Карого явно не привів би до такої драми. Ба більше, деякі сучасні дами ще б гордилися і пишалися такою своєю спритністю. Та й Цокуль, не дивлячись на те що бабник, на деспота не тягне, хоч життя зіпсував і не одній дівчині. Судіть самі: силою не примушував, навіть до погроз не вдавався, документи - без яких дівчині грозили проблеми - справив, за гарного жениха взявся засватати, ще й добре придане обіцяв. Ну тобто чим не приклад сучасної "дорого до успіху", як я наводив вище? Ну так, у п'єсі справа зійшла ще на гірше і я Цокуля ніскільки не виправдовую, він негативний персонаж, що грошима досягає вседозволеності і все таке, але наприкінці він типу привселюдно розкаювався. Думаєте сучасний персонаж, та нехай із мого першого прикладу, якби дійшло до такого, шкодував би, та ще й робив би це привселюдно?
При цьому ці люди ще називають себе християнами, ходять в церкву і нібито моляться Богу, не знаю як їм вдається поєднувати несумісне, що тоді, що тепер? Але я б і не сказав, що часи чи звичаї разюче змінились. Та ж Мелашка з п'єси, хатня робітниця пана Цокуля, незлюбила одразу Харитину, бо відчула, що та може зайняти її місце "любимої прислуги" це при хворій дружині за стіною. І пан її стільки не обіцяв, хіба нову хустку чи яку одежину до свята. Тож і тоді і тепер люди були різні. Але на прикладі п'єси видно наскільки може бути легко старому борову забалакати і спокусити молоду недосвідчену дівчину. Героїню звичайно шкода.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!