Іван Тургенєв «Накануне»

Переймаюся питанням, чому серед москальських класиків мало хто писав про звичайне кохання і просте людське щастя? Обов'язково треба кидатися під поїзд, йти в монастир, або як тут?

Історія кохання тут, звісно, виписана мальовничо і яскраво, але викликає співчуття і жалість. Любов же Інсарова до батьківщини, його патріотизм і бажання з головою ринутися у визвольну боротьбу за свою батьківщину, вийшли навпаки якось однобоко і пласко, весь політичний підтекст змазаний. Це не дає перейнятися і навіть викликає легке здивування з приводу вчинків Олени - складається враження, що їй байдуже, за що боротися, за пригноблену Болгарію, права негрів чи навпаки за чистоту білої раси, аби тільки із/за коханою людиною.

Штиль Тургенєва характерно великоваговий (як на мене). Окрім Олени виникає певна складність із визначенням переліку головних героїв. Так, окрім Інсарова, присутні ще молоді люди: студент Берсенєв і ваятель Шубін, голови яких теж певною мірою кружить Олена впродовж усієї книги. Причому Інсаров тут не тільки не перший, а й у сюжет вводиться автором десь після першої третини оповіді. До того ж це "введення" також мені здалося не зовсім органічним і дещо притягнутим: ніхто його ще в тексті не бачив, але всі ним уже захоплювалися. Та й розмови молодих людей на початку книги здаються дещо невідповідними віку й обстановці, хоча далі сюжет увійшов у русло і йшов рівно і без нарікань.