Іван Тургенєв «Первая любовь»
- Середня оцінка:
- 8.00
- Оцінок:
- 1
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- психологічний/1, соціально-побутовий/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Кацапстан (московія)/1,
- Час: епоха просвітництва (з XVII ст. по XX ст.)/1,
- Сюжетні ходи: любовна лінія, трикутник/1, становлення, дорослішання героя/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Примітки:
Присвячено П. В. Аненському.
Автор не приховував автобіографічність даної повісті, де прототипами головних героїв стали письменник у юності, його перше кохання - княжна Є.Л. Шаховська та його батько - Сергій Миколайович, відставний полковник-кірасир. Батько був людиною наскільки красивою з лиця, настільки нікчемним за своїми моральними та розумовими якостями. Син не любив згадувати про нього, характеризуючи його як «великого ловця перед Господом». Розорившись С.М. Тургенєв виключно з розрахунку одружився на немолодій, але багатій Варварі Петрівні Лутовиновій. Шлюб був не зі щасливих і не стримував гультяя. Одне з його численних «пустощів» і описане в цій повісті.
Видання:
іноземною:
(російська)
Відгуки:
Повість чуттєва та яскрава, швидше за все саме через те, що справді автобіографічна. Так органічно і життєво передати вигадані почуття досить складно. Інша справа описувати власні почуття та пережиті події, тому не виникає відчуття фальші та не щирості, які часто можна запідозрити в інших творах. Також відсутня довга відсторонена зав'язка, яку я зустрічав в інших книгах автора, точніше вона тут теж є, але скорочена до прийнятного обсягу.
Повість настільки жива, що сколихнула в мені спогади давно минулих днів і солодке щемливе почуття юності моєї 🙂. Що стосується Зінаїди, то, думаю, після 20 років вона навряд чи припала б мені до душі (все ж типаж, який не може визначитися кого і чого він хоче - не мій 😉), а ось до - хто знає, можливо в 16 років героя автора і сам міг би впасти в подібний вир 🙂. Так що легко судити з висоти прожитих років, а от герою (або скоріше автору), у світлі сімейних стосунків, що оголилися, я співчуваю. І потім описувати це, виносити у світ, це теж треба мати достатнє бажання та мужність. Цікаво, що герой автора так ні в чому прямо не звинувачує і не засуджує батька, лише в тому, що коли юнакові хотілося мати в батькові друга і наставника, відчувати його сильну руку, то батько звертав на нього увагу лише в хвилини відповідного настрою, що рідко коли на нього находив.
І останнє, думаю, дай таку тему в руки сучасного автора — це ж яка благодатна сучасна тема — він би самозабутньо аж до спіднього все б обсмоктав би, вивернув і потоптався, довів би до бульварщини і вилив би тони бруду, не обійшов би найменших подробиць. А тут автор проходить ніби ненароком, розкриваючи почуття і не чіпаючи вивороту, як би поволі і ненавмисне. Так що цих подробиць навіть і трохи не вистачає, залишаються незрозумілими і нерозкритими деякі спонукальні моменти. Думаю, Достоєвський тут би більше поринув у душі героїв і торкнувся спонукальних мотивів. А ось кінцівку чи фінал частини героїв, автор вивів цілком у дусі радянської класики: повмирав їх до кінця твору — видно не подобалися вони таки йому — геть з очей, із серця геть.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!