Микола Носов «Пригоди Незнайка та його друзів»

Надзвичайно чудовий дитячий твір! Трохи з гумором, трохи повчальний, однозначно позитивне та благотворне. Твір про дітей і для дітей, тому жодну комуну вони не будують і говорити про лад взагалі безглуздо, тому ж малюки та малючки окремо, але постійно між собою взаємодіють. Їхню спільноту можна представити як дитячий літній табір молодшого віку. Саме під їхню світогляд і поведінку, як мені здається, косив автор. І, як на мене, вийшло в нього чудово. Адже важко уявити, щоб у такому таборі, та ще й маючи свободу, хлопчики та дівчатка жили б разом, та ще й дружили б між собою. Так, вони розділилися б на будинки, а то й на різні міста, як у другій половині книги. І легко уявити, що запросивши дівчаток, хлопчаки граючи могли б закидати їх сніжками при нагоді.

Так само в дитячому колективі, напевно намалювався б свій (за)Знайко, міг бути художник і навіть поет (Я поет, Зовусь я Квітик, Вам від мене - всім привітик), а гра дівчаток у лікарню нічого не нагадує? Не обійшлося б і без імітації діяльності дорослих, як Гвинтик зі Шпунтиком, і у дітей обов'язково мав би бути свій автомобіль, тільки обов'язково на газводі, і щоб із сиропом 🙂. Ну і був би свій Бруднуля, Сиропчик, як любитель сиропу, Пончик, як любитель пончиків, були б просто ледарі та учасники численних ігор та витівок на зразок Гунько, Якосьбудько, Либонько, Кнопочки та інших. І ніхто б не хвилювався, що їсти, що вирощувати, що дах у будинку прогнив, зате могли б пограти у збирання врожаю. Це ж так весело пиляти гриби пилкою, перепилювати хвостики слив та яблук, опускати їх мотузкою та возити на автомобілях з газводою! А уявіть кавун завбільшки з будинок! Як? Хіба не весело? Саме це і зобразив автор — дитячий світ, якби в ньому геть-чисто не було дорослих проблем.

І навіть безперечно присутня у другій частині сатирична критика на побратимів по перу (поета-верстатницю Семицвітика і Смекайлу, що гордо іменує себе письменником, не написавши жодної книжки), органічно вписана в дитячий текст і говорить на користь таланту автора. Хлопчаки можуть регулярно побитися і помиритися з будь-якого приводу, або ображати дівчаток смикнувши їх за кіски — куди ж без цього. Тут фору багатьом дасть сам герой Незнайки. Але до кінця розповіді герой Незнайки багато чому навчиться, багато чого зрозуміє і багато до чого змінить своє ставлення, як наприклад те, що дружити з дівчинкою може бути цікаво, а свої, рідні «малюки» можуть виявитися надмірно жорстокими, що може бути дуже незручно зізнаватись, що пишеш важко і лише друкованими літерами... І разом із Незнайкою набирається розуму і дорослішає і його читач.

Мені книга дуже сподобалася в дитинстві і вже перечитавши зі своїми дітьми, вона знову мені сподобалася і була цікавою — втомившись від дорослого життя, іноді так приємно знову поринути у світ дітей.