Джон Віндем «Worlds to Barter»

Ще один твір автора, що мені подобається, і знову присвячений вторгненню. До того ж цього разу вторгнення не якихось чужопланетних загарбників, а своїх власних нащадків з майбутнього! Ну що ж, вельми нетривіальний підхід і до вторгнення взагалі, і до подорожей у часі, і так званих часових парадоксів зокрема. Принаймні, такий наслідок з відкриття подорожей у часі мені ще не зустрічався. Вельми, до речі, цікаві наслідки, які автор, на жаль, не зміг розвинути у щось повноцінніше, аніж це одне оповідання, а міг вийти твір рівня Дня триффідів, а то й краще 😉. Так що на тлі ідеї, результатом трохи розчарований:

щаслива закохана пара тікає від уготованого ним своїми ж нащадками майбутнього, у минуле до предків..., треба розуміти, щоб не далі, як уже їхні онуки-правнуки, знову зіткнулися з тією ж проблемою.

А як же найголовніший часовий парадокс: якщо вони змінять найближче своє майбутнє так, що зможуть протистояти вторгненню? Або дійсно за автором цивілізація, досягнувши такого рівня розвитку, зможе повернутися в минуле, наприклад, в еру динозаврів і запобігши появі первісної людини зайняти її місце і продовжити прогрес, закільцювавши таким чином свій розвиток і вирішивши назавжди проблему не тільки зірки, що згасає, а й взагалі будь-яких катаклізмів вселенського масштабу?

Ось скільки всього міг би витягти автор зі своїх ідей, але він, на жаль, обмежився лише оповіданням. Хоча для 1931-го року це оповідання просто чудове. Але порівняно з іншими творами Уіндема, вже трохи до їх рівня не дотягує, тому оцінка 7.