Стенлі Вайнбаум «The Planet of Doubt»

Оповідання сьогодні виглядає вже трохи маячнею, хоча для 1935-го року його написання, можливо і було твердою нп-фантастикою. З іншого боку, зізнатися під час читання відчувалася його застарілість, але все ж оцінював його як мінімум ще на 10 років молодше. Безглузді та банальні за сьогоднішніми мірками сюжети та нюанси роблять твір досить посереднім. Хоча ідея з аналогом різновиду земної гусені, ідея 40-річного циклу дослідження Урана і перевалкою через проміжну базу на іншій планеті - виробничі етапи підкорення космосу, і можна визнати цікавими, досить реальними і оригінальними. Але за оповіданням складається враження на повному серйозі глобальної заселеності всієї Сонячної системи різноманітними формами життя, вони абсолютно очікувані і не викликають у екіпажу ніяких емоцій дивини. Сам екіпаж абсолютно дикий і не дисциплінований, наукова експедиція раз у 40 років до Урану виглядає як заміська прогулянка чоловіка (керівник експедиції) з дружиною (біолог) і ще кількома приятелями, де чоловік час від часу просить дружину не ходити в яр, щоб не заблукати, вона ж йому відповідає, що вже досить доросла і може сама про себе подбати. Прилітають абсолютно не підготовленими: ніяких дронів, зондів, пробних спусків, сканування, дослідження з орбіти, одразу сідають не знаючи навіть де континент і не маючи можливості приводнитися якщо раптом що, і звісно, з ходу ​​ледве не падають в океан, таки приземлившись — одразу ж виходять і можуть дихати. Уран начебто як планета — газовий гігант, але там є суша, можна вільно дихати, є життя і головне — тиск, температура і тяжіння приблизно відповідають земному — де не сіли, нехай то екватор чи полюс, — відповідає; а, ще мало не забув — на (газовій) планеті є активна вулканічна діяльність, що дозволяє планеті бути розігрітою. Одна біда - через густу атмосферу - не видно майже нічого, і експедиція, що подолала мільйони кілометрів і сіла в таких умовах, не знаходить нічого більш технологічного аніж прив'язати себе мотузочком до корабля за спеціальне кільце, передбачене для цього в конструкції обшивки, і смикати за нього в якості сигналів (це «абзац»). Ну і звичайно, один член екіпажу не знаходить нічого більш логічного, ніж відв'язатися і заблукати (куди дивились при його підготовці?). На планеті в таких умовах не знаходиться нічого більш небезпечного ніж хвилі, тіні та сліпі гусениці, навіть впасти з урвища, зламати ногу в розщелині неможливо на плоскій і рівній вулканічній(!) поверхні.