Франсіс Карсак «La vermine du lion»

Початок являє собою пригоди Тарзана і його Джейн в антуражі чогось середнього між африканськими саванами з джунглями і американськими преріями з місцевими племенами індіанців і навіть своєю породою бізонів, що збиваються в стада. Про індіанців та бізонів нам прямим текстом натякає навіть сам автор. Але джунглі, лев, та й сам Тарзан — цілком собі африканські. Все це навіщось запаковано в далеке майбутнє на далекій планеті. Автор обігрує тему расизму далі ніж між білими й чорними і застряє на між землянами й не землянами, при цьому його герой гірко шкодує, що не може мати сорокозубого потомства. Він має тубільну дружину, а за потомством, як йому не хочеться, але планує звертатися до самок свого виду. Живе в п'ятизірковій печері з автономним атомним генератором недалеко від ліжка, купою професійних археологічних інструментів та особливою гордістю — бібліотекою, яку він незрозуміло як, але з великою працею зібрав і приволік. Незрозуміло тільки навіщо йому це все так далеко від цивілізації, що ним гаряче осуджується.

Такого крутого самця як наш Лапрад у всій окрузі не знайти, причому ні серед людей ні серед тубільців, та що там окрузі — у всій цій космічній околиці. Наша Джейн, тобто Стелла 24-х років, примхлива дочка великого боса Гендерсона, що володіє цією (і багатьма іншими) планеткою, втомившись видно світським життям, вирішила прогулятись в зовсім дикі місця, для чого потай прилетіла на цю периферійну планетку і за великі гроші найняла собі Лапрада в провідники. Спочатку їм у компаньйонах, для дотримання норм пристойності, був ще один молодий геолог, але автор швидко його упокоїв у лапах тубільців. І тепер ніщо не заважає Стеллі, долаючи, скажімо так, не найбільше збентеження чи сором, купатися та засмагати голяка в товаристві свого мускулистого дикуна і його тубільної дружини, звичайно теж голих. Яка цікава інтрига.. я просто гублюся в здогадах, що ж може бути далі?

Але далі, з другої частини, сюжет різко змінюється і автор плете політичні інтриги, ідилічна картина попереднього абзацу виявляється не такою одношаровою і в повітрі починає пахнути смертю та зрадою. Автор продовжує по повній проходити по хижацькій природі людства, що руйнує і свою природу і природу відкритих світів, причому інтереси місцевого населення тьмяніють перед безглуздою жагою все більшої наживи заради наживи, ніщо не в змозі зупинити всемогутню земну корпорацію. Розпалювання міжусобних воєн, підлі вбивства та інтриги, підтримка кровожерливого культу та масштабні фокуси для впливу на тубільців — далеко не повний перелік методів, що є в їхньому арсеналі. Але хто ви думаєте, зможе їм протистояти?

Можна видобути, до речі, і побічну мораль, яка є дуже актуальною в нашому не фантастичному сьогоденні. Жерці темного культу особливо не напружуючись моральним аспектом вступають у змову з землянами, що їх технічно далеко випереджають, заради дешевих трюків і миттєвої вигоди, абсолютно не переймаючись чим це їм може обернутися в майбутньому. А земляни, за автором, мають у цьому свій аж ніяк не маленький умисел: стравити аборигенів між собою, виставити їх кривавою ордою перед земною лігою, дискредитувати та отримати необмежену ліцензію на планету. У результаті цей горе жрець, сьогодні потрапивши на вершину своєї гори, вже через рік може побачити свій храм знесений бульдозером землян та поголовне винищення тих, хто намагатиметься чинити опір... І як можна назвати такого дуже м'яко кажучи «недалекоглядного діяча»? А чи не спостерігаємо ми у себе дуже схожу картину серед політики та політиків?

Навіщо тут автору знадобилися космічні кораблі, міжзоряні корпорації та далеке майбутнє — загадка, адже воно лише заважає, постійно вступаючи у важку суперечність із розповіддю:

- навіщо взагалі видобувати купу копалин на купі найвіддаленіших планет (Ельдорадо - 22 500 світлових років від Землі), якщо рівень розвитку дозволяє подолати цю відстань за якихось 40 днів, а техніка дійшла навіть до телепортації матерії? Невже за такої технології важко буде просто синтезувати більшість необхідних елементів, чи технологія пішла в майбутнє, а видобуток залишився на рівні століття початку нтп?

- навіщо археологічні походи пішки на сотні кілометрів у ворожих джунглях, при цьому зразки збираються під ногами, свердловин ніхто не бурить, а озброєння складається з карабіну? Немає авіації, аерофоторозвідки, роботів, зондів, дронів?

- У Стелли відеокамера вмонтована в перстень, працює роками без перезарядки, а в похід рацію взяти не змогли - щоб не обтяжувати себе зайвою вагою!

- взагалі не можу уявити собі відкрите повстання аборигенів, як це малює автор, навіть проти сучасної цивілізації Землі, а не те що майбутньої, нехай і озброївшись автоматами, карабінами і переносними ракетами. Адже мінімальний флот зітре все це в порошок, і сліду не залишиться від цієї армії, що тижнями йде до мети штурму.

- Окрім автоматів автор забув надіти на свою армію хоч якусь броню, невже не безглуздо сучасному, а тим більше майбутньому солдату чи колоністу гинути від стріл у розпал запланованого бою?

- І т.д. і т.п. Але якщо не брати до уваги очевидних мінусів - то маємо предтечу Аватара 🙂.

У результаті перша частина мене розчарувала — дуже слабко, дешево і загалом вторинно, і більше шести ставити ніяк не думав. З другої частини стало трохи цікавіше і динамічніше, хоча, звичайно, давали знати себе очікувані та легко передбачувані відповіді на питання частини першої. Хоча й у другій частині все було досить банально, награно, недостовірно, навіщось (хоча й абсолютно очікувано) з'явилася лінія «я її ще тоді любив, ах, хоч і до кінця не усвідомлював...». Видно відчуваючи всю мильність та несерйозність подібної оповіді автор вирішив відігратися несподіванкою наприкінці і додав драматизму. Але так і бути за другу частину, що читати було цікавіше таки поставлю 7.